	ПОСЛУГИ ПАТЕНТБЮРО Послуги одержання штрих-кодів	ІНТЕЛЕКТУС Символіка Придніпров'я	ПОРТФОЛІО Розробка символіки

ІНФОРМЕРИ

Для одних Перемога була під Тризубом, для інших - під Червоною Зіркою

УПА вела війну на два фронти

Перед кожним Днем Перемоги з боку окремих політиків, істориків, ветеранів Червоної армії посилюються нападки на ветеранів УПА.

На фото: Українські повстанці із захопленим німецьким літаком у Карпатах. (Фото Мирона Маслюка)
Їх звинувачують у спільних з німцями військових операціях проти Червоної армії і радянських партизанів. І досі діють стереотипи і упередження, нав’язані радянськими істориками та ідеологами.

Будь-які звинувачення у колобораціонізмі УПА щодо гітлерівської Німеччини відкидають об’єктивно налаштовані історики. Не треба плутати ОУН, УПА і дивізію “Галичина”. Це різні організації і військові формування.

Молодий історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Роман Грицьків наголошує на тому, що керівництво ОУН лише нетривалий період мало ілюзії щодо підтримки з боку Німеччини боротьби українських націоналістів за незалежну державу. Як відомо, 30 червня у Львові було проголошено відновлення української державності. Але створення незалежної України не входило у плани Гітлера і його найближчих поплічників. У липні 1941 року було заарештовано Степана Бандеру і ув’язнено у Заксенгаузені. Протягом вересня-грудня 1941 року було заарештовано понад тисячу активних діячів ОУН. У той драматичний час ОУН очолював Микола Лебідь. Фактично з 1942 року УПА повністю перейшла на позиції збройної боротьби з Німеччиною.

За словами Романа Грицьківа, окупована Україна була поділена німцями на рейхскомісаріат “Україна” (Волинь та інші області на схід) і генерал-губернаторство (Галичина і частина Польщі). Особливо жорстоким був окупаційний режим у рейхскомісаріаті “Україна”, зокрема на Волині. Почалися масові вивезення людей на примусові роботи у Німеччину, селян обкладали непосильними контрибуціями. Утворені у 1942 році перші загони УПА почали активний збройний спротив репресивним заходам німецьких адміністрацій.

У травні 1943 року під час інспекційної поїздки на Волинь загинув у засідці УПА впливовий нацистський діяч, особистий друг Гітлера Лютце. Це стало поштовхом для розгортання масштабної каральної операції проти загонів УПА. Ця операція тривала протягом усього літа. У ній були задіяні регулярні частини Вермахту, танки, авіація… Було 75 великих боїв. Гітлерівці знищили півтори тисячі повстанців, тисячу осіб цивільного населення. Втрати німців - близько шести тисяч осіб…

До 1943 року в Галичині не було загонів УПА. Була так звана Українська Народна Самооборона. Вона також протидіяла насильницьким виселенням галичан до Німеччини і здирницьким контрибуціям. Німці вели каральні операції проти загонів УПА переважно на території Станіславської (нині Івано-Франківської) області, намагаючись знищити у Карпатах старшинські школи УПА. З 1944 року УПА вже воювала на два фронти – проти німців і більшовиків.

Борис Козловський

До могил приходять не мітингувати – помовчати...

День Перемоги над фашизмом відзначаємо незалежно від політичних уподобань

У всьому світі вклоняються тим, хто врятував людство від нацизму, - і пам’яті мертвих, і віддаючи шану живим переможцям, яких з кожним роком стає все менше... І з відстані все більшої кількості років, що віддаляють нас від травня 1945-го, усвідомлення всього трагізму і величі тих подій мусять ставати все рельєфнішими і глибиннішими, аби ніколи таке не повторилося.

Тому повним блюзнірством виглядає те, що сталося у ці дні у російському Калінінграді. Напередодні Дня Перемоги місцеві власті вирішили вшанувати ветеранів війни, надіславши їм вітальні листівки. Тільки на звороті розмальованого папірця розмістили текстову рекламу фірми ритуальних послуг, де пропонувалися суттєві знижки на труни, вінки і риття могил для адресатів – тих же ветеранів. Це виглядало б комічно, якби не було так цинічно і гірко.

Недавньою топ-новиною мас-медіа стали повідомлення про перенесення з центру Таллінна пам’ятника радянському Воїнові-визволителю та останків похованих там же вояків, про пов’язані з цим масові безпорядки в столиці Естонії та акції протесту з цього приводу в Росії.

Не коментуватимемо подробиць перипетій на талліннських вулицях і того, ким і чим насправді вони були спровоковані (під час заворушень загинула одна людина – громадянин Росії), не казатимемо і про те, що у справді європейській країні (а Естонія, нагадаємо, - член ЄС) жорсткий спротив органам правопорядку тягне за собою не менш жорсткі наслідки. Лише зауважимо: ніде в світі поховання не відбуваються будь-де, тим паче, у центрі міста (навіть видатних президентів – як-от Борис Єльцин чи Джон Кеннеді, могили яких, відповідно, на Новодівичому в Москві та Арлінгтонському у Вашингтоні цвинтарях). За винятком Росії, де у тому ж таки центрі столиці, на Красній площі, під стінами Кремля є ціле кладовище з десятками чи навіть сотнями могил – від керманичів жовтневого перевороту 1917 року до комуністичних вождів Брежнєва, Суслова, Жданова, Андропова, Черненка... У Таллінні ж йшлося йшла лише про перенесення пам’ятника та останків полеглих саме на військовий цвинтар.

У Росії розмови про паплюження пам’яті чомусь не супроводжуються ні гнівними осудами того, як поглумилися над живими ветеранами у Калінінграді, ні згадками про те, що якраз у ті ж дні у підмосковних Хімках відбулося перенесення цілого цвинтаря загиблих тут у боях 1941-го захисників російської столиці. Тільки зробили це так по-нехлюйськи, що дорогою розгубили частину викопаних з могил кісток. Причини такого перепоховання називають різні. Одні кажуть, що на цій ласій ділянці землі планують побудувати торговий чи розважальний центр, інші “чорно” жартують, що таким чином створюють сприятливі умови для роботи валютних повій, які “трудяться” на розташованій поруч трасі, що веде з Москви у міжнародний аеропорт “Шереметьєво-2” і яких нібито “кришують” місцеві міліціонери, - пост міліції розташований за 100 метрів від тепер уже колишнього військового цвинтаря.

Ініціаторів перенесення талліннського пам’ятника називають у Росії навіть фашистами. Але мовчать про те, що саме у Москві, а не в Естонії, відзначили 20 квітня... день народження Гітлера. Того дня на Слов’янській площі російської столиці зібралися кількасот стрижених молодиків з відповідними гаслами і символікою, щоб вшанувати біснуватого фюрера. Чи хтось бачив в учасників талліннських подій свастику в руках чи на одязі? Якби таке сталося, “носій” негайно опинився б за ґратами і ніс би сувору відповідальність.

До живих приходимо, щоб поговорити. Літнім людям, тим, хто пережив, пройшов ту війну, більшого й не треба – тільки радості від щирого знака уваги, того спілкування – можливо, останнього в їхньому житті... До могил приходимо, щоб поговорити мовчки - не мітингувати. І подумати про пам’ять – категорію, яка не просто з’єднує нас з минувшиною, а багато в чому визначає, якими ми, нині сущі, є сьогодні і якими будемо завтра. Зрештою, день нинішній – лише мить між минулим і вічністю.

Максим Міщенко, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка

Джерело: Високий замок, 08 травня 2007

Висловити думку у Форумі

Споріднені публікації: