Винахідники "Кока-коли", караоке і "миші" не заробили ні копійки

Серед нас є мізки, які постійно щось вигадують і винаходять, прагнучи удосконалити наше життя. Великі і малі винаходи, великі та не дуже: від нового способу заклеювати картонні коробки до універсальних ліків від застуди. Є винаходи, які змінили світ і планету Земля, „що живуть" майже у кожному будинку. Їх творці багаті, забезпечені відсотками від продажів своїх дітищ і знаходяться у верхніх рядках рейтингу мільярдерів журналу "Форбс"? Не завжди. Виявляється, деякі масштабні і знакові винаходи були в буквальному розумінні "даровані" людству: їх автори просто не запатентували плоди своїх праць, і в результаті не заробили на них жодної копійки.

Караоке по-японськи

Без караоке важко уявити собі зараз індустрію розваг. Нехитру установку можна знайти в будь-якому хоча б як поважаючому себе барі, у саунах і розважальних центрах, по всьому світу існують спеціальні бари для любителів блиснути вокальниою майстерністю і заспівати під "мінусівку". Навіть у квартирах легко відшукати караоке-машину і декілька дисків з безліччю композицій - ось і застільна пісня готова, і гітару розчохлювати не треба, і гості слова не забудуть, адже вони на екрані написані. Важко повірити, але винахідник відомого на весь світ пристрою не заробив на ньому ні центу. Вірніше – ні ієни: він родом з Японії.

Тридцять років тому Дайсуке Інуе був ударником у маловідомому гурті. Граючи в кафе, музиканти часто жалкували, що публіку нічим зайняти у перервах. І тоді Дайсуке й придумав прототип караоке (у перекладі з японської це означає "порожній оркестр") - прибрав голоси з плівки, залишив тільки музику і запропонував людям самим себе розважати, поки музиканти п'ють пиво. Було це в 1971 році. Затія стала відвідувачам барів до смаку, і незабаром вини із задоволенням співали хором, допоки музиканти відпочивали від праведних трудів. Побачивши успіх цієї ідеї, група створила компанію "Крещендо", налагодила випуск 11 машин-караоке, прототипів сучасних "наворочених" агрегатів і почал продавати їх за 100 ієн, тобто по 80 центів кожну. Через три роки караоке стало настільки популярним, що великі компанії скористалися цією, на щастю для них, незапатентованою ідеєю (Дайсуке навіть не прийшло в голову запатентувати своє дітище), і взялися випускати свої власні машини. Почався справжній бум караоке. З 1987 року, коли з'явилися компакт-диски, продажі караоке-машин стали стрімко зростати, і фірма винахідника розорилася. Зараз про те, що таке караоке знає весь світ, і багато хто має цей корисний прилад у себе вдома, але ім'я винахідника не мелькає на сторінках ділових видань і в рейтингах журналу "Форбс". Дайсуке Інуе не одержав ні ієни доходу з продажу винайденої ним машини. Нині 62-річний японець володіє офісом в передмісті Осаки. Там цей хіпуватого вигляду громадянин з довгим волоссям, зібраним у "хвостик", торгує іншим своїм винаходом - засобом для знищення тарганів в караоке, оскільки, як встановив Інуе, у 80 процентах випадків "машина для домашнього співу" ламається саме тому, що в ній поселяються ці неприємні комахи.

Світ не те, щоб зовсім не оцінив цього японця: журнал "Тайм" навіть називав його якось в числі найвпливовіших людей Азії, а в 2004 році Інуе одержав жартівливу "Ігнобельську премію" на урочистій церемонії в Гарвардському університеті за "винахід абсолютно нового способу спілкування, який вчить людей переносити (пристосовуватись) один одного". Сам винахідник відноситься до свого тріумфу, що не відбудбувся, і втраченого незчисленного багатства стоїчно. А до караоке він, як і 30 років тому, байдужий. Говорить, що намагався заспівати разом з машиною власного винаходу всього 4 або 5 разів у житті, і вперше це відбулося на його власному дні народження (Інуе тоді виповнилося 59 років). "Іноді, - говорить японець, - я дивлюся на сучасне караоке і думаю: "О, яка приголомшлива техніка". Але до мене особисто це вже не має абсолютно ніякого відношення".

"Мишачий" король

Карл Енґельбарт, як і Дайсуке Інуе, може похвалитися тим, що його винаходом користується весь світ. Адже Енґельбарт - легендарний винахідник комп'ютерної "миші". "Миша", вона ж індикатор позицій x і у, вона ж комп'ютерний маніпулятор, "народилася" в 1964 році. Вона з'явилася на світ як один з побічних продуктів при розробці Енґельбартом операційної системи oN-Line System (NLS), в ході роботи над якою з'явилася концепція "віконного" інтерфейсу, і миша була створена як один із можливих маніпуляторів для роботи з вікнами. Перша комп'ютерна миша була дерев'яною коробкою ручної роботи, усередині якої знаходилися два перпендикулярні колеса і кнопка. Поліпшена версія миші для Xerox була створена Білом Інґлішем, що перейшов у PARC з лабораторії Енґельбарта. Дизайн корпусу став більше нагадувати сучасну мишу, а два великі колеса були замінені підшипником. До початку 80-х років XX століття миша все ще залишалася екзотичним пристроєм. Популяризації пристрою немало сприяла компанія Apple - В 1979 році вона вирішила оснастити свою нову ОС "мишами", і Стів Джобс замовив дизайнерській компанії Hovey-Kelley Design створення нової "мишки" - невибагливої, надійної та із собівартістю порядку 20-30 дол. Втім, комп'ютерна "миша", у свою чергу, стала однією з причин приголомшуючого успіху ПК Macintosh в 1984 році! Успішному старту в серпні 1995 року Windows 95 (що ознаменував собою початок переможного ходу по планеті корпорації Microsoft теж неабиякою мірою посприяла миша Енґельбарта.

А що ж сам винахідник? Напевно багатий, як Ґейтс, щонайменше? Не вгадали. У 1968 році Енґельбарт одержав за свій винахід чек на 10 тис. дол. і весь гонорар вніс як перший внесок за скромний заміський будиночок, а 1 грудня 2000 року Енґельбарт за всі свої винаходи (включаючи винахід комп'ютерної миші) був нагороджений національною медаллю технологій (The National Medal of Technology) - однієї з найвищих нагород США для вчених за досягнення в IT-сфері. Звичайно, про винахідника комп'ютерної миші не скажеш, що він бідний, як церковна миша, але і мільйонів/мільярдів на своєму винаході він - на жаль! - не заробив!..

Завжди Кока-кола

Ймовірно найпрактичнішим винахідником можна назвати американця Джона Стіса Пембертона. В травні 1886 року, на задньому дворі свого будинку номер 107 по Марієтт-стріт в Атланті він експериментував із сиропом, який задумав як засіб від меланхолії, головного болю та істерії. Зварене у мідному казанку зілля так сподобалося Пембертону, що він в той же вечір відніс банку з ним у найближчу аптеку, що належала найбільшій у місті аптечній мережі Jacob's. Там зілля спробували (за порадою автора, заздалегідь розбавивши водою) і тут же пустили в продаж - по 5 центів за стакан. Сироп швидко став популярним, і вже через місяць партнер Пембертона Френк Робінсон придумав для нього помітну назву: Кока-кола. До кінця року, Пембертон продав 3200 стаканів напою, виручвши при цьому (увага!) 50 дол. Наступного року, справи пішли значно краще, проте фармацевт не розгледів потенціал свого винаходу і продав свою формулу Jacob's. У цілому, як підрахували нащадки, за свій винахід автор одержав рівно 1 989 дол. 36 центів. Згодом, як відомо всім, напій Пембертона приніс власникам рецепту величезний прибуток. Сьогодні "Кока-кола" є найдорожчим брендом у світі, вартість якого експерти оцінюють в $75 млрд. Проте серед розбагатілих щасливчиків немає нащадків самого автора чудодійного рецепту.

Стріляний горобець

Міхаіл Калашніков, творець найзнаменитішого у світі автомату, нічого не заробив на АК-47. "Все забрала собі держава", - говорить винахідник. Калашніков недавно уклав договір з фірмою на використання свого імені в обмін на 30% доходів від товарів з маркою "Калашников". Тепер MMI збирається виготовляти під маркою "Калашников" парасольки (не автомати), горілчаний коктейль, тенісні ракетки, лосьйон після гоління і позашляховик. Сумно, але Калашніков не одержав і не одержує зараз ні копійки за свій автомат, хоча з 1947 року, коли почалося виробництво, Росією продано вже 100 млн. одиниць цієї зброї.

Скляні узори

Калейдоскоп був винайдений британським вченим сером Девідом Брюстером в 1816 році. Під час своїх експериментів зі світлом він звернув увагу, що осколки скла, поміщені в трубу з дзеркалами, створюють чудові симетричні узори, відображаючись у цих дзеркалах. Узор мінявся залежно від того, під яким кутом дзеркала розташовувалися один до одного, а також від того, яка кількість дзеркал використовувалася. Брюстер дав своєму винаходу назву "калейдоскоп", що - у перекладі з грецької - дослівно означало "розглядування красивих форм". Не дивлячись на те, що Брюстер запатентував свій винахід, він нічого на цьому не заробив. Його патент виявився неповним, чим і скористалися інші люди. Пронирливі підприємці швидко освоїли технологію виробництва калейдоскопів і заробили купу грошей, зумівши продати сотні тисяч цих дивовижних приладів: на початку 1870-х американець Чарлз Буш розробив такий калейдоскоп, яким зміг захопити всю Америку. Калейдоскоп був чорним довгастим циліндром, поставленим на дерев'яний штатив. Циліндр міг повертатися на 360 градусів, і мав на кінці мідний барабан зі спицями, за які цей барабан можна було обертати.

Скріпляючи папір

З’єднувати разом аркуші папери почали в XIII столітті: у лівому верхньому кутку кожної сторінки робилися надрізи, крізь які просмикували стрічку. Пізніше тасьму стали натирати воском, щоб, по-перше, стрічка стала міцнішою, а по-друге, було легше виймати або вкладати потрібні аркуші. В 1835 році лікар з Нью-Йорку Джон Айрленд Хоуї винайшов машину для виробництва шпильок. Шпильки були, природно, придумані для кравців, щоб їм було простіше під час шиття сполучати шматки тканини, але їх також стали використовувати при скріпленні паперу. Вперше скріпляти папір закрученим шматком дроту придумав норвезький винахідник Йохан Ваалер в 1899 році. Винахідник скріпки не заробив грошей на своєму винаході, оскільки не зміг ні привернути інвестицій, ні знайти виробничі потужності, ні застосувати бізнес-навики. Проте все це змогли зробити англійці (британська компанія Gem Manufacturing Ltd в 1900 р. вперше запустила скріпку в масове виробництво). З якихось причин винахід так ніхто ніколи не запатентували - ні його творець, ні виробники. Жахливо подумати, якою сумою зараз обчислювався б спадок нащадків норвезького винахідника: без скріпок дотепер складно уявити собі документообіг сучасного офісу.

Крутяться диски

Винахід цифрового компакт-диску традиційно приписується двом компаніям: або голландці із Philips його придумали самі, або їм допомагали японці із Sony. Відбулося це на самому початку 1980-х. Авторство вищеназваних фірм підтверджують багато джерел, наприклад, популярна енциклопедія Wikipedia. Альтернативна історія звучить так: CD винайшов американський фізик Джеймс Рассел, науковий співробітник Тихоокеанської північно-західної лабораторії, ще в 1960-х. Він реалізував дійсно революційну ідею - придумав пристрій, в якому відсутній фізичний контакт між компонентами процесу програвання запису. Він знайшов спосіб запису на жорсткий фоточутливий диск даних у вигляді крихітних "бітів", світлих і темних, кожен - мікрон в діаметрі. Лазерний промінь прочитував двоїчний код, а комп'ютер перетворив дані в електронний сигнал, який тоді було порівняно просто перетворити в чутну або видиму "трансляцію". Ось це й було першим цифровим компакт-диском.

Як і безліч розробок, що випередили свій час, CD спочатку не дуже зацікавив інвесторів. Але в 1971 році ризиковий бізнесмен Елі Джекобс заснував корпорацію Optical Recording і запросив Рассела в команду, яка повинна була придумати відеодиск. Ідея була така: поширювати телепередачі на невеликих пластмасових носіях, розсилаючи їх поштою, щоб люди могли у будь-який момент подивитися улюблену передачу. В 1974 році на виставці в Чікаго компанія представила оптико-цифрову телевізійну машину для запису і відтворення, а через рік, влітку 1975-го, в лабораторію Рассела навідалися представники Philips і невисоко оцінили його роботу: "Вони сказали, що "це дуже добре для зберігання даних, але ви не можете пристосувати це для відео або аудіо", - згадував фізик. Через два місяці після екскурсії по лабораторії винахідника, Philips представила компакт-диск - практично точно такій же. Кінець кінцем, не тільки Philips, але і Sony, та інші компанії впритул зайнялися просуванням технології Рассела, не згадуючи його імені. Сам Рассел, втім, не монополізував права на технологію: "Важко сказати, чи зробили ці люди все самі, незалежно від мене. Адже у тому, що у двох або більше людей, що знаходяться у різних місцях, може народитися одна і та ж ідея, нічого незвичайного немає. Цілком можливо, ми працювали паралельно". В 1992 році Time Warner та інші виробники дисків подали на Optical Recording в суд, заплативши, кінець кінцем, 30 млн. дол. за порушення патентів, оскільки суд вирішив - у корпорації ексклюзивні права на технологію CD.

Проте, зі всіх цих грошей Расселл жодного разу не одержав ні центу, оскільки 26 патентів на "компакт-диск" належали його працедавцю, - Optical Recording. Чим зараз займається винахідник, що "породив" за своє життя більше 50 патентів, сказати складно. Останні згадки про нього в пресі датовані 2000 роком, коли 53-річний Расселл був удостоєний премії Vollum Award за видатний внесок у розвиток науки і техніки. інтерактивним.

Джерело: point.ru, 18 березня 2008

Висловити думку у Форумі

Дивіться:

• Біл Ґейтс передрік зникнення клавіатур і мишей
• Coca-Cola – найпопулярніше у світі Ноу-хау

Дивіться також:

• Як було насправді: Чи не є автомат Калашнікова творінням Шмайсера?
• Прощавай "Калашніков"
• Росіяни працюють над створенням системи страхового захисту результатів інтелектуальної діяльности при просуванні своєї зброї на зовнішні ринки

Дивіться публікації рубрики "Не зайве знати"