Чи повинні українці досі виконувати заборону цариці Катерини?

Багато вітчизняних ЗМІ пов’язують зображення на новій українській 500-гривньовій банкноті з масонством, вводячи людей в оману. Деякі роблять це свідомо, виконуючи в Україні певне замовлення, але деякі - від недостатнього знання.

Трикутник, з вершиною, обернутою вгору, (Тріада, від грецького Trios - трійця) і розплющеного Ока зустрічаються в символіці безлічі світових культур. Обидва символи смисловим значенням між собою тісно зв'язані, і саме таким чином і в такому взаємопов'язаному значенні, роздільно, або в єдиній композиції, використовуються з древності.

Трикутник дуже багатозначний символ. Це єгипетська емблема Бога, піфагорійський символ мудрості.

В класичній древньоєгипетській міфології «око Гора» («Уджат» або «Уаджет») – символ воскресіння Осіріса, яке сталося після того, як Гор дав проковтнути своєму батькові власне око.

Тріада була предметом теоретичного дослідження ще у давньогрецького філософа Прокла, зокрема в його «Теологічних вченнях про елементи».

Символ Трімурті - святої троїці брахманізму

Трикутник як символ, поширений і в культурах східних. Зокрема в індуїзмі, де Трімурті (санскр. - «три лики») — так звана трійця індуїста — тріада, об'єднуюча три головні боги індуїстського пантеону (Брахму-творця, Вишну-хранителя і Шиву-руйнівника) в єдине ціле. Саме поняття Трімурті часто трактується як божество. Тріада символізує Єдиного Бога у момент породження Всесвіту зі свого чрева.

Зображення трикутника із розплющеним на ньому оком - найдавніший символ Бога іудеїв.  

Око у трикутнику - як символ Бога

У християнстві Трикутний німб – приналежність Бога Отця, а його символ і символ його всевидющого Ока – зображення ока.

Всевидюще Око – композиція підкреслено абстрактна, майже нефігуративна, і на неї не могли не звернути увагу церковні ідеологи, натхненні Гораполлоном і Кліментом Олександрійським, які бачили в ньому вираз високих представлень єгиптян про всевидющий Абсолют, тобто – Бога.

Якщо копнути глибше, то з'ясовується, що у самі різні часи сакральному символу Божого Провидіння властиво передавати не тільки абстрактну нумінозність, але і відчуття надсвітового Зору, від якого неможливо сховатися саме тому, що він перевершує людські уявлення про приховане і зриме.

Символ Ока представляється в пізньоренесансній емблематиці (на зразок «Emblemata» Андреа Альчіаті або «Іконології» Чезаре Ріпа) і, в значенні його приналежності до якоїсь містики, тоді ніякої особливої уваги до себе не привертає.

У ньому більше схоластичної абстракції, ніж містицизму, іконографічна мова цього символу дуже проста: рівносторонній трикутник – досконале триєдине Божество, око – всевидюче Провидіння, сяйво – неприступна слава.

Значення цього символу таке, що привернення до нього уваги вплинуло на відкриття в 1419 році «Ієрогліфіки» Гораполлона – єгипетського письменника епохи пізньоримського синкретизму, який піднесено тлумачив цілком рядові стародавні ієрогліфи у дусі олександрійської екзеґетики.

Двомастами роками пізніше, коли за алегоричну екзегезу староєгипетської культури узявся святий отець, учений-енциклопедист Афанасій Кірхер, мода на єгипетські символи стає повсюдною.   

Зображення трикутного німбу на італійській іконі другої половини XVI ст. (фрагмент)

Треба підкреслити, що сакралізація Ока відбулася досить пізно, вже у пору високого бароко (XVII-XVIIIст.), та навіть тоді цей символ продовжував існувати у вигляді цілком секулярної емблеми Провидіння. І контекст буття у нього відповідний, належний емблемі – воно іноді зображається на іконах, алегоричних гравюрах і використовується в церковній архітектурі. Цим символом користувалися і протестанти, і православні, і навіть деїсти.

Часто цей символ використовувався там, де було потрібно репрезентувати не тільки і не стільки Тріаду і централізовану християнську, здебілше католицьку, систему віровчення, скільки релігійність держави, яка саме і є на свій кшталт охоронцем інтересів всевидющого Абсолюту.

Святодухівська церква (фото зроблене до реставраційних робіт) Церква Святодухівська (Трапезна) побудована на початку 30-х років XVII ст. покровителем Києво-Могилянської академії митрополитом Петром Могилою як учбове приміщення для колеґіантів. При ньому була й домова церква Св. князів Бориса й Гліба або Борисоглібська. Неофіційно її називали ще Конґреґаційною, бо служила школа для академічних зібрань. Тут ще була й трапезна, звідки друга назва церкви - Трапезна. Після пожежі у 1811 р. Трапезна перебудована архітектором А. Меленським (кругова прибудова). Сюди ж був перенесений престол з церкви Святого Духа. І Трапезна отримує своє третє найменування - Святодухівська. Як учбовий корпус Трапезна служила до побудови нового учбового корпусу, т. зв. Мазепиного (1704-1706). Трапезна використовувалась, як і раніше, для зібрань академічної корпорації. Щороку 21.12 тут відбувались вибори нових її членів, а 31.12 - літургії й панахиди на честь Петра Могили й інших благодійників Академії. У 1863 р. Святодухівська церква була ще раз перебудована: знято перекриття другого поверху у зв'язку з перенесенням бібліотеки до Мазепиного корпусу. Церква вважалась найкращою серед невеликих церков Києва з найкрасивішим іконостасом.

Зображеннями ока прикрашаються безліч християнських церков і монастирів. В Австрії, наприклад, цим символом прикрашені церкви в Гмюнден-ам-Траунзєє і в Траункирхене, монастир св. Флоріана в Лінці та ін. Причому в тому ж Гмюндені, наприклад, Всевидюще Око, разом з ґабсбургським гербом, розміщене і на фасаді будівлі місцевої судової управи. У Франції золоте Око між двох уклінних ангелів прикрашає вівтар нової Королівської капели у Версалі. 

В Україні з доімперсько-російських часів до наших днів уціліло не дуже багато храмів, але й серед тих що збереглися є із зображенням трикутного німбу і Всевидющого Ока.  

Зображення Всевидющого Ока на Святдухівській церкві (п. 1630-их)

Так на Борисоглібській церкві Братського монастиря, що залишилася ще від доби митрополита Київського патріархату Петра Могили (1596-1647рр.), західний фронтон прикрашений ліпленням, яке зображає оточене сяйвом Всевидюче Око у трикутнику, а вікна другого поверху обрамлені наличниками з трикутними сандриками.

На православному Сході вже в пізньовізантійському мистецтві з'являється іконописний сюжет «Спас Недремлюще Око», який виражає, строго кажучи, ту ж ідею всевидющого (і все передбачливого) Промислу, що і око в трикутнику, але тільки з допомогою набагато складнішої мови. Це зображення, спочиваючого в саду Едему, з розплющеними очима, Христа-отрока, якому належать Богоматір і ангел зі знаряддями Пристрастей. Причому ця композиція – як і європейське Око – у грецькій традиції часто розміщувалася над порталом храму. А ще далі, в Непалі і Тибеті, з куди стародавніших пір зображенням ока прикрашалася верхня частина ступ: чотири ока по чотирьох сторонах світу – значить, всевидющі.

Символ ока в трикутнику активно використовувався і в Росії. Ще з петровських часів його неодмінно включали в архітектурний декор.

Таким чином, всупереч поширеній думці, Усевидюще Око (око в трикутнику) ніяк не пов'язано ні з каббалою, ні з масонством.

До речі, ніхто в цивілізованому світі приналежність ока в трикутнику виключно з масонством і не пов'язує.

Ніхто, окрім Росії.

Серед християнських культур – тільки в Росії, у самому кінці XVIII століття до нього стали проявляти негативне відношення. Сталося це, як і багато що у самодержавній, по велінню її правителки – Імператриці Катерини II. Тоді Око передбачувано увійшло до ужитку масонської емблематики, а Катерина II до масонства відносилася з великим побоюванням, бо вбачала у цьому русі загрозу своєму правлінню.

Спочатку вона просто висміювала обряди вольних каменярів у своїх комедіях, а потім і зовсім наказала заборонити, у тому числі і використовувати символ всевидющого Провидіння в архітектурі. Її більше влаштовувало, коли замість ока в тому ж трикутнику стояло церковнослов'янське «БГ'» під титлом – аналог існуючого разом з Оком символу «Тетраграмматон в трикутнику». Втім, у павловські, олександровські та частково миколаївські часи Око повернулося на фасади православних храмів.

Зразки російського класицизму, де присутнє Око, вельми численні; достатньо пригадати хоча б Казанський собор Вороніхіна – фронтон з позолоченим Оком прикрашає головний фасад храму.

Символ всевидющого ока присутній не тільки в церковній архітектурі, але й у цивільній і навіть державній емблематіці. На нагородних медалях, присвячених перемозі 1812 року, Всевидюще Око, оточене девізом «Не нам, не нам, но имени Твоему».

Зникнення Всевидющого Ока природним чином співпадає із затвердженням ідеології «православие, самодержавие, народность» та з народженням російського національного стилю.

Остаточне винищення символу ока в трикутнику було здійснене вже під час і після більшовицької революції, коли до навіяного, ще від Катерини II, ореолу його ворожої прозахідності, додалося повне комуністично-атеістичне неприйняття.

У таких обставинах символ, за яким, крім іншого, числиться таке минуле - як гуманістично єзуїтський період, католицькі вівтарі, масонське використання і використання у якості емблеми «просвещенного госудяря» – вистояти, звичайно, не міг, і на теренах Росії та бувших її імперських володіннях – колишніх республік Радянського Союзу, майже повсюдно був знищений.

Символіка ока в трикутнику, що в умовах більшовизму ідеологічно було спотворена і спрощена до його сприйняття як виключно масонського знаку, такою сприймається у Росії донині.

Переживши розпад СРСР і намагаючись відновити свою імперську велич та втрачені володіння, теперішня Росія вбачає у символі Божого Провидіння загрозу, якої боялася ще Катерина II.

Слід однак сказати, що і в Європі відношення до символу ока у трикутнику не завжди було однозначне.

З початку XVIII століття поважний окулярний символ був перейшов у дещо маргіналізований стан, викликаючи обурення усіляких адептів теорії змов своїм використанням у середовищі таємних товариств.

Проте, назважаючи на все, саме символ Всевидющого Ока, волею доль виявився найзручнішим і найбільш вживаним та багатозначним способом робити художні і архітектурні твори не тільки зримими, але і в деякому розумінні зрящими.

Як би там не було, враховуючи розповсюдження у світі горезвісного символу Божого провидіння, безумовно, його автори знайшли дивно лаконічне рішення, і іншого, вдалішого, мабуть не існує.

Нині, у всьому християнському світі символ Всевидющого Ока виключно позитивний, - за винятком Росії, в якій дух і культ Катерини ІІ відновлюється настільки активно, що цього впливу видні навіть у деяких сусідніх з нею республіках бувшого СРСР, і особливо в Україні.

Неослабне у Росії неприйняття християнського символу Всевидющого Ока зрозуміле, але при чому тут Україна?

Чи повинні й українці і досі виконувати наказ «матушки царицы», про яку в українському народі кажуть не інакше як «Вража баба», «голодна вовчиця»?

При здоровому глузді, звісно, що ні.

Зображеннями цієї свастики прикрашені внутрішні колони Церкви Покрова Пресвятої Богородиці у селі Пархомівка, що на Київщині. Пархомівська перлина відома ще й тим, що прикрашена фресками, які виконав сам Микола Реріх.

Відмовлятися від використання, у тому або іншому випадку, якого б те було символу, що має стародавню і велику, значущу символійність, тільки тому, що у нетривалий період ним користувалася якась одна організація, чи то партія, у більшості випадків нерозумно, а у випадку з Всевидющим Оком, або навіть і свастикою (символ родючості землі, життя, світла і достатку), - це значить від початку заявляти свою обмеженість та неповноцінність.

Проте, на жаль, у житті часто буває саме так.

З дивною демонстрацією власних неповноцінності і неприйняття символу Бога, безліч вітчизняних ЗМІ прямо-таки накинулися рвати у клоччя зображення ока в трикутнику на новій 500-грівневій української банкноті, примітивно пов'язуючи його з масонством та з подібним зображенням на 1-доларовій купюрі США.

Навряд варто якось це коментувати. Це мабуть і є одна з відповідей на питання – хто такі є ці українці, до якої частини цивілізованого світу вони самі себе відносять...

У вірші “Юродивий” (“Во дні фельдфебеля-царя”), розповідаючи про страждання невинних людей, Тарас Шевченко звертається до “Всевидющого Ока” - Бога, який всеньки-все бачить, і пише:

Нотував Довкола для журналу "Інтелектус" 

15 вересня 2006
Висловити думку у Форумі

Споріднені публікації:

• Гривні 15 років: Ярославу Мудрому домальовували бороду, а "Копійка" мала називатися "шагом"
• Найпоширеніший у світі бренд
• Про вживання свастики і взагалі про рідкісні пластові відзначення, - community.livejournal.com, 10.01.2009
• Індуси обурені можливою забороною свастики у ЄС
• Свастика і таємниця імені «Україна»
• Україну нищать купюрами?
• Як штабіст Януковича відростив бороди Великим Київським князям
• Політбоністика

Дивіться також:

• Дніпропетровські МНСівці отримали високі церковні нагороди від УПЦ Московського патріархату
• «Українська політика» Катерини II
• Московський патріархат став розповсюджувати ідею про те, що покровителькою Дніпропетровська є Катерина
• Московський патріархат вказав - які і де повинні бути церкви в Україні, та у яких випадках можна вживати слово Київ
• Московський Патріарх не хоче втрачати керування українською церквою
• Володимир Путін проговорився: ніякої УПЦ (МП) не існує. Є РПЦ в Україні
• Факти та міфи про походження назв Русь, Україна і Росія