UKR ENG
PATENTBUREAU Web-magazine "Intellectus" Cossacks Чому ювілей «запорізького характерника» Дмитра Яворницького минув...
TEMPORALOGY
INTELLECTUAL PROPERTY
INTELLIGIBILISATSIA
SYMBOLISM & HERALDRY
* MATRIKULA
INFORMERS

Чому ювілей «запорізького характерника» Дмитра Яворницького минув на узбіччі уваги нової влади?

Багато-хто в нашій державі наголошує на тому, з якою повагою чи то американці, чи поляки ставляться до своїх національних символів. Звичайно, що ця повага не прийшла сама собою, а є наслідком копіткого виховання, чого, на жаль, поки що немає в нашій країні, хоч постаті, на прикладі яких могло б вестися патріотичне виховання, є. Я ставлюся з розумінням до того, що багато з них під впливом більшовицької пропаганди нині ще не стали загальноукраїнськими.

Ще до нині у лексиконі окремих політиків такі імена, як Мазепа чи Петлюра, вважаються формою лайки

Проте є постаті абсолютно нейтральні, які не тільки можуть, але й повинні бути об'єднавчими. До них належить уродженець Харківщини Дмитро Яворницький. 6 листопада 2005 року минуло 150 років з дня уродин цього історика, археолога, фольклориста, етнолога, лексикографа, письменника-прозаїка. Розуміючи консолідуюче для нації значення таких імен, представники української гуманітарної інтелігенції домоглися від президента Леоніда Кучми внесення до програми відзначення на державному рівні 150-річчя Дмитра Яворницького. Відповідний указ Леоніда Кучми був підписаний ЗО квітня 2004 року. 25 травня 2005 цей указ був поновлений вже нині діючим президентом Віктором Ющенком.

Цими указами у плані загальнонаціональних заходів передбачалося публікацію наукових праць видатного вченого, а також збірок документів і матеріалів, пов'язаних з його життям; проведення тематичних теле - та радіопрограм; проведення наукових конференцій, «круглих столів», книжкових виставок, інших культурно-просвітницьких заходів; карбування ювілейної монети, введення в обіг поштової марки і конверта, присвячених 150-річчю від дня народження Дмитра Яворницького, здійснення спецпогашення поштової марки.

У рамках локальних заходів відзначення цього ювілею передбачалося проведення робіт з ремонту та реставрації будинку на пл. Шевченка, бум. Дніпропетровську, в якому жив і працював Д. Яворницький, благоустрою прилеглої території; технічне переоснащення систем тепло- та водоспоживання у Дніпропетровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького.

Чи багато із сказаного у президентському указі зроблено у Дніпропетровську, не беруся коментувати, бо там не була. Хоч вихід ще одного указу, присвяченого ювілею вже після ювілею - 7 листопада 2005 року, дозволяє робити висновок, що зроблено небагато.

Міська рада Дніпропетровська спромоглася перейменувати невеличкий провулок іменем Дмитра Яворницького, залишаючи і надалі проспекти під чужинецькими назвами Ульяновим-Леніним

До речі, проблеми із зміною назв вулиць, пов'язаних з тоталітарною епохою, притаманні не тільки у містах півдня та сходу України, але й у Києві. Нині у межах міста Києва є аж три вулиці Леніна, проте немає вулиці Яворницького , Стуса. Так само небагато було зроблено для відзначення ювілею вченого і публіциста із заходів загальнонаціонального масштабу. Не було тематичних теле - та радіопрограм не було круглих столів, книжкових виставок, інших культурно-просвітницьких заходів. Лише є повідомлення про конференцію, що відбулася у Дніпропетровському університеті.

Звичайно, що можна спробувати виправдати владу, чому вона забула про вчасне вшанування пам'яті видатного українського подвижника Дмитра Яворницького

Адже ж на її голову звалилося безліч суб'єктивних і об'єктивних проблем. Однак це тільки відмовка. Не президент, не міністри мають пам'ятати про вшанування видатних українських постатей. Для цього є величезний апарат бюрократії, який мав би відповідати за виконання указів. Але цього він не робить, багато-хто із цього апарату почувається кастою недоторканих, коли політики заявляють, що чиновнику не може впасти волосок з голови.

Професор Брюховецький з цього приводу каже: «Якщо мене спитають, що найбільше потрібно Україні, я скажу: бюрократи. Бюрократи в хорошому розумінні. У нас, на превеликий жаль, бюрократів, яких поважають у Німеччині, в Англії, на пальцях однієї руки можна перерахувати».

Історики у свою чергу звертають увагу, що на пальцях можна перерахувати тих із числа бюрократів, що добре знають власну історію, культуру

Чи можна у такій ситуації дивуватися, а тим більше виправдовувати, що чиновники забули про своєчасне відзначення пам'яті Дмитра Яворницького. Мало хто згадує і про книжку Івана Ша-повала, яка вийшла в 1963 році «У пошуках скарбів» про Дмитра Яворницького.

Якщо безпосередньо повернутися до постаті Дмитра Яворницького, то після закінчення сільської школи у рідній Соснівці Дмитро Яворницький навчався у Харкові - у повітовому училищі, духовній семінарії та на історико-філолог-ічному факультеті університету. Завершивши навчання, Яворницький працював на кафедрі університету та викладав історію у чоловічій гімназії. Ще студентом захопився дослідженням історії запорозького козацтва, і його перша наукова праця називалася «Виникнення та устрій Запорозького Коша».

Знання історії України привело до того, що тридцятирічного Яворницького звільнили з університету через українофільство і за так звані «сепаратистські погляди». Він переїхав до Петербурґа і там викладав історію у гімназіях. Але вже під наглядом поліції. У1891 році міністр освіти Російської імперії заборонив йому викладати, і ця заборона була в такій формі: «за тенденційний прояв у лекціях антипатії до московської історії і пристрасть до історії Малоросії».

Дмитра Яворницького відправляють ніби то під виглядом службового відрядження на три роки до Ташкента. Там учений досліджував історію та культуру народів Середньої Азії, і за це бухарський емір нагородив його орденом Бухарської золотої зірки третього ступеня.

Навесні 1895 року Дмитро Яворницький отримав посаду викладача історії у Варшаві, а наступного року захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію з історії Запорозької Січі. Тоді ж він почав викладати археологію та історію козацтва у Московському університеті і видав свою «Історію запорозьких козаків» у трьох томах.

У 1902 році він очолив щойно створений Катеринославський історико-краєзнавчий музей і був його директором упродовж тридцяти років. Це був один з найкращих музеїв України, який постійно поповнювався матеріалами власних археологічних та етнографічних експедицій, а також подарованими чи купленими експонатами ( рукописами, картинами, зброєю, одягом запорожців). Унікальна колекція матеріальних пам'яток нараховувала близько 75 тисяч одиниць зберігання. В 1933 року більшовики звинуватили на той час уже академіка Яворницького в українському буржуазному націоналізмі та ідеалізації козацтва. Він був відсторонений від керівництва музеєм та кафедрою українознавства Дніпропетровського інституту народної освіти.

Дмитро Яворницький автор двохсот наукових праць і п'ятдесяти монографій, а також поетичних збірок, роману, повістей та оповідань

Основною метою Яворницького було відродження того образу Запоріжжя, який канув у лету, якого нема. І він досяг цієї мети. Якби не Яворницький, то ми як нація, не мали б того уявлення про історичне Запоріжжя, яке ми маємо нині.

З усією відповідальністю можемо констатувати - уособленням півдня України є Дмитро Яворницький. Його колекція містить кілька тисяч фольклорно-етнографічних записів. Цей скарб української культури зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук. Пісенні записи вченого фахівці вважають явищем унікальним в історії світової фольклористики. Частина із зібраного матеріалу особисто «наспіваний» Яворниць-ким.

Природа дала йому гарний голос, чудовий слух і прекрасну музичну пам'ять. Як говорив він сам, «якщо вже почує народну пісню, то запам'ятає не тільки слова, а й голос.» У репертуарі Яворницького було понад 400 пісень. Записував, як говорив Яворницький, «з уст простого народу і з його голосу», від людей різного віку - від дитини до, як він сам писав, дуже старого діда. Старанно фіксував ім'я, походження, соціальний стан народного виконавця. Фольклорні зразки, що їх збирав учений, він класифікував за жанрами: пісні культу, пісні про особисте і родинне життя, історичні, жартівливі, солдатські.

Поет Максим Рильський називав Дмитра Яворницького «Запорізьким характерником». Архівом Яворницького користувалися вчені, композитори. Зокрема, композитор Євген Станкович у колекції Яворницького шукав матеріал для своєї народної опери «Цвіт папороті». Саме з цієї колекції в оперу Стан-ковича потрапили історичні пісні «Ой п'є Байда», «Ой Морозе, Морозеньку».

Незважаючи на всі складні повороти долі, Дмитрові Яворницькому у житті таланило. У горезвісному 1937 році історику незбагненим чином рішенням президії АН УРСР присвоїли докторський ступінь. Дмитро Яворницький помер у віці вісімдесяти п'яти років 5 серпня 1940 року у Дніпропетровську.

Галина Левицькі, м.Київ

Інформаційний бюлетень, №41 (561), 17 листопада 2005 

Висловити думку у Форумі

Цікаве: