UKR ENG
«ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Факти & Міфи Нарис з історії України
ТЕМПОРАЛОГІЯ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
ІНТЕЛІГІБІЛІЗАЦІЯ
СИМВОЛІКА & ГЕРАЛЬДИКА
* МАТРИКУЛ
ІНФОРМЕРИ

Нарис з історії України

Протягом століть території сучасної України були центрами таких відомих держав і об'єднань, як Кімерія (ІІ-І тисячоліття до н.е.), Скіфія (VIII ст. до н.е - V ст. н.е.), грецькі міста (VII ст. до н.е - ІІІ ст. н.е.), Боспорське Царство - VІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е., Готська держава - ІІІ-ІV ст. н.е., об'єднання антів - ІV-VІI ст., Хозарський каганат - VI-XII ст., Русь - IX-XII ст., об'єднання печенігів - X-XI ст.,об'єднання половців - XI-XIII ст., Галицько-Волинське князівство (Руське королівство) - XII-XIV ст., Кримсько-татарське ханство - XIII-XVIII ст., Запорізька Січ - XV-XVIII ст., Військо Запорізьке - XVII-XVIII ст., Українська Народна Республіка - 1918-1920, Українська Держава - 1918, Західно-Українська Народна Республіка - 1918-1919, а на короткі періоди ще - Карпато-Україна - 1939, Україна - 1941.

Сучасні українські землі також входили до складу таких держав, як Генуя, Польща (Жечпосполіта), Угорщина, Велике Князівство Литовське, Московія (Росія), Османська імперія, Австро-Угорська імперія, СРСР, Румунія, Чехословаччина.

Етноси, які брали найбільшу участь в етногенезі української нації - слов'яни, греки, тюрки, германці, євреї та інші.

Старовиннi герби українських мiст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традицiї, котрi пережили вiки. Герби вiдносять до такого типу iсторичних пам'яток, у яких в символiчнiй формi, з використанням спецiальної знакової системи або стилiзованих елементiв, розкриваються реальнi подiї та явища, що доносять до нас вiдомостi з минулого України.

Розпад Русi на окремi удiльнi князiвства, що був узаконений Любецьким з'їздом князiв 1097р., поклав початок формуванню iсторичних українських земель. У відомих стародавніх літописах вперше згадується найменування Україна.

Про походження назв Україна і Русь читати тут.

 

Козацька ера

У XV-XVI сторіччях українські землі піддавалися кількаразовим набігам кримських татар, що поряд із шляхетским і релігійним тиском призвело наприкінці XV сторіччя до появи із порубіжного придніпровського слов'яно-тюркського суспільства запорізького козацтва. Вперше козаки згадувалися за 1492 роком.У початків козацької організації стояв київський шляхтич Дмитро Вишневецкий (Байда), перший гетьман (1550-1563). Він був страчений турками після козацького походу.

Запорізькі козаки чинили походи проти Туреччини, Польщі, Московії.

Після Берестейської Унії 1596 року, що проголосила об'єднання православної і католицької церков майже вся українська знать ополячилася і прийняла католицтво або греко-католицтво, оскільки лише католикам можна було займати високе становище у тогочасному польському суспільстві. Ця знать зайняла головні позиції у державі, воюючи потім проти своїх колишніх співвітчизників. Один із них - Михайло Вишневецький (нащадок Байди) навіть був польським королем.

У той же час під тиском католицтва почалося національне відродження і національна боротьба. Увійшли в історію повстання Сиверина Наливайка та інші. Було відновлено у Києві православну мітрополію (1615), відкрито університет (Києво-Могилянську Академію), чому сприяв славнозвісний гетьман Петро Сагайдачний (1614-1622), смертельно поранений під час польсько-турецької війни.

Польський та католицький гніт призвели ще до кількох повстань, апогеєм яких стало повстання козаків 1648 року під проводом шляхтича Богдана Хмельницького. Він одержав протягом року ряд блискучих перемог над польськими військами під Жовтими Водами, Чигирином, Корсунем, Білою Церквою, Пилявцями. 2 січня 1648 Богдан Хмельницький урочисто в'їхав до Києва. Україна була вільна! Хмельницький не став відразу переносити сюди свою резиденцію, вона залишалася в Чигирині.

Але Польща не бажала примиритися з втратою України і розв'язувала війну за війною. У той же час і козаки не бажали лишати військову службу і займатися цівільною працею. Внаслідок того війни затягувалися, кримські татари, що були спочатку союзником України, знову стали чинити несподівані варварські набіги, а городяни нарікали на бешкетування ворогуючих сторін.

Хмельницький, щоб схилити ситуацію на свій бік, змушений був шукати союзників серед сусідніх ворожих Польщі держав - Швеції, Московії, Туреччини і Криму. Найкращим союзником вважалася Швеція, що внаслідок своєї віддаленості від України не могла претендувати на її територію. Проте, у самий необхідний час влада в тій державі належала "партії миру", тому козаки вирішили орієнтуватися на близьку в національному і релігійному плані Московщиною, із царем котрої й уклали 1654 року союз на Переяславській Раді. Якою була форма того союзу - мілітарний союз, унія, протекторат, васалітет або повне підкорення - це залишилося невідомим для історії. Відомо тільки те, що Московія обіцяла допомогу проти Польщі.

Але у Москви були свої плани. Хоча Рюриковичі і там давно згаснули, московські царі продовжували вважати всі землі, де будь-коли правили представники цієї династії, винятково своїми. Тому, порушив Переяславські угоди, вони увели свої війська в Україну й уклали сепаратний мир із Польщею, ще і виступивши проти українського союзника Швеції.

Хмельницький розірвав союз з Москвою, уклав його зі Швецією у 1656, але через рік помер. Після смерті такого авторитетного правителя козацка верхівка не мала спільної думки, ні на кого орієнтуватися, ні як поділити владу.

Війська гетьмана Івана Виговського розбили московську армію під Конотопом (1659), проте це не припинило російську експансію. Період 1657-1676 відомий в українській історії як Руїна. У цей період за Україну на її ж території вели боротьбу Польща, Московія і Туреччина, ще і кримські татари чинили набіги за видобутком.

Протиріччя в середовищі козаків активно використовувалися загарбниками. Останню спробу зберегти єдність козацтва було зроблено гетьманом Петро Дорошенко (1665-1676).

До 1676 року уся влада на Лівобережжі зосередилася у підпорядкованого московському цареві гетьмана Самойловича. Правобережжя збезлюділо і залишилося за Польщею, а Поділля перейшло до Туреччині (у 1699 Польща його повернула собі). Київ увійшов до складу Московії.

1683 року козаки прийняли діяльну участь у захисті разом із польською армією обложеного турками Відня, врятували його від окупації.

Київ із Лівобережними землями, будучи спочатку тривалий час васальною державою, поступово потрапляли під повну владу царя Московії. Останню спробу відновити повну незалежність було зроблено гетьманом Мазепою (1687-1709). Під час російсько-шведської війни він переорієнтувався на бік шведів, але разом із ними зазнав поразку і втік.

Після цього Росія (Московія) поступово підкоряла собі Україну цілком, і опускала її до рівня провінції. Закінчився цей процес ліквідацією посади гетьмана (1769) і покріпаченням селян.

Залишалася ще одна незалежна, сама вільнолюбна держава - Запорізька Січ, що було зруйновано 1775 року. Залишки запорожців переселилися на Кубань і в турецькі задунайські провінції (Румунію). Більшість задунайців переселилася на Кубань у 1828 році.

У боротьбі за незалежність з'явилася перша українська політична еміграція - після поразки Мазепи у війні з Петром I багато козаків емігрували у Швецію і Францію, а після ліквідації Січі - у Туреччину.

Правобережжя перебувало ще у складі Польщі. Там був більший культурний розвиток. Наприклад, у 1661 було засновано Львівський універсітет. Правобережжя так званої Великої України (уся Україна, крім Західної ) та Волинь були анексовані Росією лише 1793 року і у 1795 роках внаслідок другого і третього поділів знесиленої війнами і шляхетскими сутичками Польщі, а Галичина Австрією згідно першого поділу Польщі 1775 (Закарпаття ще в XIV сторіччі відійшло до Угорщини, а через два сторіччя Австрії, Буковина - із того ж XIV сторіччя находилась у складі Молдови, Трансільванії, Туреччини, потім Румунії).

Під тиском війн , що не припинялися, у XVII-XVIII сторіччях трапилася масова культурно-інтелектуальна еміграція в Росію, що внесла свій великий внесок у перетворення цієї країни.

Кінець XVIII сторіччя пройшов під знаком російсько-турецьких війн, внаслідок яких Російська Імперія поширювала свої володіння на південь. У нові причорноморські землі почали активно переселятися в пошуках кращої частки українці.

Під імперськими владами

Україна стала поділенною між трьомя державами (Росія, Австрія, Османська імперія, а потім Румунія). Держави були ворожечи, тому често протягом понад століття українці воювали між собою.

Якщо економичне становище українців було найгіршим у складі Австрії, то культуре - у складі Росії. Протягом XVIII-XIX сторіч російський царат робив усе для зниження України до рівня провінції. Були ліквідовані академія, мітрополія, двічі заборонялося користування та друк українською мовою.

Західні землі у складі Австро-Угорщини, де влади були більш лояльні, могли б почувати себе краще, якби не польський поміщицький і національний гніт. До того ж Західна Україна так і залишилася сировинним придатком імперії. А сільского господарства там не було.

З середини XIX сторіччя почалася масова еміграція українських селян на необжиті землі. Українці з перенаселених родючих українських земель російської імперії переїжджали до Уралу і Сибірі, західні з бідних земель - у Бразилію (штат Парана), а потім у Канаду (Торонто, Вінніпег, Едмонтон), США, Аргентину, Австралію, Францію. Особливе становище українці зайняли у Канаді. Генерал-губернатором Канади наприкінці 80-х - 90-і роки XX сторіччя був українець Роман Гнатишин, також українець був майже 20 років мером Вінніпегу, син вихідця з України Пьер Береговуа був прем'єром Франції. Велика кількість українців мешкає також у Казахстані, Молдові.

Відродження України почалося переважно зі Львова. Оскільки в Австро-Угорщині національний гніт був значно менше, ніж у царській Росії, саме у Львові ще наприкінці XIX сторіччя інтелігенція почала поширювати книги українською мовою, про українську історію, там же виникнули перші українські політичні партії. Трохи пізніше це поширилося і на російську Україну.

Внаслідок економічного розвитку Російської Імперії в східній частині України з'явився найбільший промисловий регіон - Донбас, багатий як покладами вугілля, так і залізної руди.

Перша світова війна, театр подій якої прийшовся і на Західну Україну, призвела до краху і Російської і Австро-Угорської імперії.

Українська революція

Протягом революції 1917-1920 рр. на території України існували Українська Народна Республіка (УНР), Українська Держава, Українська РСР, а також вільні території під командуванням Н.Махно.

Після російської лютневої революції 1917 року у Києві утворився національний соціалістичний уряд - Центральна Рада, що домагалася автономії у складі Росії.

У Харкові наприкінці 1917 утворився більшовицький уряд, що проголосив Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР).

Коли харківські і російські більшовики почали наступ на Київ, 22 січня 1918 року була проголошена повна незалежність УНР. Першим президентом в історії України став історик академік Михайло Грушевський, першим головою уряду - письменник Володимир Вінниченко. Більшовики захопили столицю 29 січня 1918. Але Центральна Рада встигнула укласти Берестейську (Брест-Литовську) угоду з державами осі (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія і Туреччина) і за допомогою німецької й австрійської армій повернула собі владу.

Проте в плани німецького командування не входила підтримка соціалістичної держави (а усі лідери Ради були соціалістами). 29 квітня 1918 за підтримкою німців відбувся державний переворот, внаслідок якого до влади прийшов гетьман Скоропадський, колишній генерал Російського Генштабу, що користувався підтримкою заможного селянства і російських військових.

Влітку 1918 р. згідно указу гетьмана Скоропадського в Києві було засновано Академію Наук України (перший президент - академік Вернадський).

Після поразки держав Осі у першій світовій війні німці й австрийці змушені були залишити Україну. 14 листопада 1918 року Директорія, яку було створено соціалістами, почала наступ на Київ і захопила його 15 грудня 1918, проголосивши відновлення УНР. Лідерами Директорії були В.Вінниченко і С.Петлюра.

Тим часом розпалася Автро-Угорська Імперія, і 9 листопада 1918 у Львові згідно міжнародній угоді щодо розпаду імперії була проголошена Західно-Українська Народна Республіка.

24 січня 1919 у Києві відбулося об'єднання УНР і ЗУНР і створення соборної УНР. Але через декілька днів більшовики знову захопили столицю.

Протягом 1919 року Директорія, яку очолив вже Петлюра, вела боротьбу не тільки з більшовиками зі сходу, але і з південною російською білогвардійською (Добровольчою) армією, що воювала не тільки проти більшовиків, але взагалі за відновлення єдиної Російської Імперії в старих межах. Чорною сторінкою історії стали єврейські погроми, які відбулися під час революції в Україні. Винувати у них усі конфліктуючи війська.

Із заходу УНР почали підпирати поляки, які щойно домоглися незалежності. Вони не одержали від Німеччини своїх споконвічних західних земель і тому за згодою західних держав почали відновлення Польщі у межах до першого її поділу. 25 червня 1919 року поляки цілком захопили ЗУНР.

1920 року Директорія на чолі із С.Петлюрою в боротьбі з більшовиками переорієнтувалася на Польщу. Разом із польською армією Пілсудського українські війська звільнили в травні Київ, але вже в серпні більшовики зміцнілі, знову його захопили і почали наступ на Польщу. Червона Армія стояла біля самої Варшави, коли польсько-українські війська зуміли спасти її. За договором між більшовиками і поляками Галичина і Волинь відходили Польщі, а велика частина України склала УРСР. Деякі земли , де також мешкало багато українців, були включені до складу інших республік - Кубань і Бєлгород до складу Російської РФСР, а Брест - до складу Білоруської РСР. Закарпаття після розпаду Австро-Угорщини увійшло до складу нової держави - Чехословаччини, а Буковина залишалася за Румунією.

Радянська міжвоєнна Україна

У листопаді 1920 року на Великій Україні остаточно закріпилася більшовицька влада.

1922 року УРСР стала одним із співзасновників Союзу РСР. Столицею УРСР до 1934 року залишався Харків, потім більшовики перенесли її все-таки до Києва.

З 1918 по 1953 роки країна зазнала ряд трагедій: червоний терор, коли чекісти розстрілювали всіх пов'язаних з українським і денікінським урядами й арміями, організований комуністами голодомор 1922 і 1933 рр., насильницька колективізація і масова депортація, знищення культурних і історичних цінностей, нацистські злочини.

Націоналістичний рух і друга світова війна

Західна Україна перебувала у складі Польщі. Польська влада, як і в старі часи, ставилася до українців дуже неприязно, тому наприкінці 20-х років у Західній Україні виникло національно-визвольне підпілля (провідник - Євген Коновалець). Спочатку це були дрібні организації, які об'єдналися в ОУН - Организацію Українських Націоналістів. Націоналісти учинили ряд терористичних актів проти польської влади. 1938 року радянською розвідкою було убито Коновалця, що призвело до розколу в ОУН. Одна частина, під проводом Степана Бандери (ОУН-б), стояла на позиціях збройного опору будь-якої окупаційної влади, інша, під проводом Мельника (ОУН-м), виступала за мирний діалог із владою.

У 1938 фашистська Німеччина і її союзники розчленували Чехословаччину. На території створеної держави Словаччина утворилася Карпатоукраїнська автономія на чолі з Августином Волошиним. Проте зрештою гітлерівці погодилися з приєднанням її до свого союзника Угорщини. У відповідь на це в лютому 1939 була проголошена незалежна Карпато-Україна. Але незважаючи на опір її армії, - Карпатської Січі - угорці протягом декількох днів окупували молоду державу.

У вересні 1939 почалася друга світова війна. Західну Україна було анексовано радянським урядом і приєднана до СРСР (УРСР). У ній почався червоний терор - такий, як був на Сході у 20-30-ті.

1940 року до УРСР було приєднано Півн.Буковину, відібрану в Румунії.

22 червня 1941 року німецькі війська напали на СРСР. Україна одразу стала театром бойових дії. Радянська червона армія опинилася неготовою до війні. Багато радянських військовослужбовців потрапили у полон протягом перших тижнів війні. Увійши в історію оборона радянськими військами Київа, Одеси та Севастополю.

С 1941 по 1944 Україна була окупована німецькими військами. Сотні тисяч представників української молоді було вивезено до Німеччини як "гастарбайтеров".

Багато хто, особливо на Заході, очікував від німців волі після червоного терору. З німцями прийшов до України український батальон СС "Нахтігаль", бійці якого потім склали ще одну українську частину - дивізію СС "Галичина". 30 липня 1941 ОУН проголосив незалежну Україну. Головою уряду було обрано Ярослава Стецька. Але незважаючи на проголошення націоналістами незалежності, німці не були схильні відновлювати незалежну державу, і за тиждень заарештували їхніх лідерів. Українське населення, насамперед євреї та селяни, стражджали від війні. У 1942 року у лісах Волині утворилася Українська Повстанська Армія або Поліська Січ (командир - генерал Роман Шухевич), що вела боротьбу за волю України і проти німців, і проти поляків, і проти Червоної армії. Спочатку вона складалася з націоналістів, пізніше з приводу німецького, а згодом і більшовицького свавілля, до ней увійшло багато селян. Повстанський рух охопив не тільки Волинь, а також Галичину, Поділля.

Треба додати, що у лісах Волині було не тільки націоналістичне підпілля. Найвідомішим партизанскьим комунистичним командиром став Ковпак. Було і комунистичне. Поки обидва підпілля воювали проти німців, вони уживалися.

У 1943-1944 на території України відбулися принаймні дві великі битви. Перехід радянської армії через Дніпро та Корсунь-Шевченківська операція.

Після вигнання фашистів радянською армією (1944) відновилася більшовицька влада з її новим терором. Підпілля проіснувало декілька років, а потім було жорстоко ліквідовано (до 1956) спільно СРСР, Польщею і Чехословаччиною. Усе це супроводжувалося масовим терором по обидва боки як у СРСР, так і у Польщі .

Україна у другій половині XX століття

У 1945 Українська РСР стала членом і одним із співзасновників ОСН. У тому ж році Закарпаття (крім Прешовського арйону, де мешкав український етнос - лемки) було рішенням радянського керівництва приєднане до УРСР, а Холм і Перемишль подаровані Польщі.

У сучасних межах Україна - з 1954. У тому році їй був переданий Росією Крим. Причина цієї передачі була в тому, що в Криму мало природних джерел води, а в Україні поблизу з Кримом знаходиться Каховське водоймище. До того ж відстань до Крима заважала відновленню його після другої світової війні.

У 60-70-х роках ХХ ст. завершився процес індустріалізації України.

Поблизу Києва відбулася одна із самих лиховісних катастроф XX сторіччя - аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року.

Висловити думку в Форумі

.Дивіться також: