UKR ENG
«ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Факти & Міфи Факти і міфи про те, хто творив славу Чорноморців
ТЕМПОРАЛОГІЯ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
ІНТЕЛІГІБІЛІЗАЦІЯ
СИМВОЛІКА & ГЕРАЛЬДИКА
* МАТРИКУЛ
ІНФОРМЕРИ

Факти і міфи про те, хто творив славу Чорноморців

Нерідко, навіть в Україні, можна чути такі тези, ідеї і лозунги: Крим – російська земля! Сімферополь – російське місто! Севастополь - місто російської слави! Ізмаїл – російська фортеця! Чорноморський флот – російський! Чорноморське узбережжя, яке відійшло Україні, здобули росіяни!

Правда лише у тому, що у часто повторюване нерідко починаєш вірити, оскільки заклинання, так чи інакше, на свідомість і психіку діють. Міфи видаються правдою, а справжня правда забувається.

То ж не зайве нагадати

У походах Русі на Малу Азію в 842 році брали участь «тавриди», тобто кримчани.

volodymyr_grand_trident  
Тризуб Володимира Великого (980-1015)

В 988 році Володимир Великий здобув Корсунь — сучасний Херсонес. Свідченням того, що в Херсонесі давньоукраїнський елемент, чи йому споріднений, був дуже сильний, є те, що Херсонес став належати Київському князю нібито через «зраду оборонців».

Крим був природним продовженням території Київської Русі, оскільки у Києва з ним був постійний торговельний і політичний зв'язок. Зокрема, велике значення мали пристані Козлов (Євпаторія), Корсунь (Херсонес), Сурож (Судак) та Карчево (Керч).

sagaydachnyi_wins_cafa  
Запорожські "чайки"

Активними зв’язки були і між Кримом та запорожцями. Запорожці купували в Криму сіль, причому не тільки для власного споживання, але й для експорту до Росії та Польщі. Кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах та узбережжі Азовського моря. В свою чергу, запорожці надавали татарам можливість випасати худобу на українських землях. Нерідко козаки і татари надавали взаємну допомогу під час стихійних лих, причому абсолютно добровільно, без будь-якого примусу «зверху». З XVI століття у відносинах двох сусідніх народів спостерігаються окремі випадки «бойової співдружності». Так, у 1521 році Мухамед-Гірей повстав проти турецького султана та покликав на допомогу козаків. Коли турецькі кораблі відправилися до Криму, козаки напали на Стамбул. Султан був вимушений відкликати флот із Криму. До того ж в Криму турецьке військо було розгромлено татарами, на боці яких виступив і козацький полк. Рештки турецької армії вимушені були залишити півострів. Після цієї перемоги Шагін-Гірей в урочищі Карайтебен уклав договір з козацькою старшиною, згідно з яким козаки зобов'язувалися допомагати кримцям, а кримці — козакам. У війнах проти Туреччини Крим часто був союзником запорожців. Відоме порозуміння кримського хана з гетьманом Михайлом Дорошенком, коли протягом 1624 року запорозький флот нападав на турецькі галери.

А Карайтебенським договором в 1648 році скористався Богдан Хмельницький, який попросив і отримав допомогу проти поляків.

Політика гетьманів Богдана Хмельницького і Петра Дорошенка також була спрямована на досягнення згоди з кримськими татарами, що забезпечувало час від часу Україні їх підтримку. Блискуча перемога гетьмана Івана Виговського над московським військом під Конотопом у 1658 році була одержана за підтримки татар.

Іншого була політика гетьмана Івана Мазепи, який, враховуючи ослаблення Туреччини, прагнув завоювати узбережжя Чорного моря. Під час російсько-турецької війни 1735–1738 років, крім 50 тисяч українського суходільного війська, у походах брали участь морські козаки, у 1736 році при здобутті Бахчисараю — 16 тисяч гетьманського війська і 4 тисячі запорожців. Здобуття українського Причорномор’я і Криму в кінці XVIII століття також було заслугою українського війська.

Після ліквідації Запорозької Січі Російська імперія, передбачаючи війну з Туреччиною, мусила заново організувати українське військо. В 1784 році було створене Бозьке козацьке військо, назване згодом Славним чорноморським військом під проводом військового судді на Запорожжі полковника Головатого. Заслугою його було здобуття сильних твердинь на острові Березань, а також Очакова, Кінбурна, Гаджибея і взагалі цілого Чорноморського узбережжя і Криму в 1783–1790 роках.

black_sea_cossacks_e  
Герб чорноморців

А в 1783 році було проголошено «приєднання» Криму до Російської імперії. Перша військова база Росії в «ахтирській» затоці поблизу Херсонеса складалася виключно з Дніпровської і Азовської флотилій під керівництвом запорожців. 1789 року Чорноморський флот у Севастополі, який нараховував чотири великих та багато малих кораблів, також обслуговувався колишніми запорожцями. Офіційна реляція графа Потьомкіна 19 липня 1788 року свідчить, що при здобутті Чорноморського узбережжя Чорноморський флот складався «... з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців...». І далі: «... цими судами керують запорожці, котрих тепер є 20 000, на чолі з їх отаманом Сидором Білим». У 1789 році він розбив турецький флот під Кінбуриом і Херсоном — так остаточно і назавжди було відтято від Туреччини українське Чорноморське узбережжя і Крим.

Слід зазначити, що Росія комплектувала флоти за територіальним принципом, тому на Чорноморському флоті, який захищав Севастополь в 1854–1855 роках, служили переважно вихідці з України. У центрі міста стоїть пам’ятник: видатному флотоводцю адміралу Нахімову, який став справжньою візитною карткою міста. За часів Івана Мазепи генеральним писарем Війська Запорозького служив Федір Нахимовський, який при гетьмані Пилипу Орлику був посланцем у Криму. Про його успіхи на дипломатичній ниві свідчить те, що уряд Франції призначив йому щорічну пенсію. У 1758 році Федір Нахимовський помер у Бахчисараї, де й був похований.

У документах часів російсько-турецької війни зустрічається ім’я підпоручника Ахтирського полку Тимофія Нахімова — так було змінене нащадками Федора Нахимовського родинне прізвище. Син Тимофія Нахімова козацький старшина зі Слобожанщини (Харківщини) Мануйло Нахімов брав участь у війні на боці Росії і за хоробрість та мужність отримав від Катерини II російське дворянство і землі в Харківській та Смоленській губерніях. У смоленському маєтку Нахимовських народився Павло Степанович Нахімов — герой Кримської війни.

Адмірал Нахімов діяв цілком у традиціях української запорозької старшини, яка не відокремлювала себе від рядових запорожців. Відомі слова Нахімова: «Досить нам вважати себе поміщиками, а матросів — кріпаками. Матрос — це головний двигун нашого корабля, а ми — лише пружини, які на нього діють». Це стало заповітом усім морякам. Наведені слова відображають саме той демократизм, що був свого часу притаманний запорозькому війську, звідки походили предки Нахімова.

Пам'ятник Петру Кішці. Фото з vu.mil.gov.ua.  
Пам'ятник Петру Кішці. Фото з vu.mil.gov.ua.

Українських моряки протягом століть творили славу чорноморців. Серед українців, які захищали Севастополь і покрили себе немеркнучою славою і пам’яттю - Петро Кішка, Гнат Шевченко, Іван Демченко, Федір Заїка, Григорій Ткаченко. Але їх нівелювали, перетворили на загальну масу. Зокрема, героя Кримської війни Петра Кішку перетворили на Петра Кошку. Матрос Кішка спочатку служив на військових кораблях, а коли в 1854 році почалась облога Севастополя, був призначений на батарею капітан-лейтенанта Перекомського. Брав участь у 18 вилазках в тил ворога і часто діяв самостійно — майже щоночі ходив у секрети і повертався з полоненими та важливими відомостями. Двічі був поранений, підвищений у чині до квартирмейстера, нагороджений знаком відзнаки військового ордена св. Георгія четвертого ступеня та двома медалями. Пізніше, в грудні 1863 року, він отримав золотий георгіївський хрест другого ступеня. Помер і похований на батьківщині. 26 травня 1956 року на Корабельній стороні біля матроських казарм був відкритий пам’ятник Петру Кішці — славному захиснику Севастополя, ім’я якого стало зразком яскравого народного характеру, втіленням кращих якостей воїна — виняткової хоробрості, мужності, винахідливості і спритності.

Навіки в історії нашого народу закарбовано ім’я Гната Шевченка, який здійснив славний подвиг під час оборони Севастополя, закривши свого командира лейтенанта Бирильова від штуцерної кулі ворога. Цей подвиг став широко відомим по всій імперії. Був навіть організований збір коштів на пам’ятник. У Миколаївському адміралтействі погруддя матроса Шевченка було відлите з трофейних гармат, захоплених під час російсько-турецької війни 1828–1829 років. Це був перший в Росії пам’ятник нижчому чину і кріпаку.

Спростовуючи тезу «Ізмаїл – російська фортеця!», слід зауважити, що дата заснування цієї фортеці губиться у глибокій древності. А писані про неї відомості відомі з XII століття, тобто, тоді коли процвітав Київ і його Русь, а на місці Москви була лише одна моква.

Пам'ятник першим запорожцям. У народі його називають «Антон Головатий».  

Пам'ятник першим запорожцям. У народі його називають «Антон Головатий». Фото з belyaevka.info

Відомо що спочатку фортеця була генуезька, а з XVI століття — турецька. Об’єктом суперництва Росії і Туреччини вона стала лише наприкінці XVIІІ століття. Вперше фортеця була відвойована у Туреччини в липні 1770 р. Але вже через чотири роки знову стала турецькою. Черговий напад на Ізмаїл відбувся в 1790 р. Штурм фортеці, що на той час вважалася неприступною, розпочали українські козаки на чолі з отаманом Чорноморського козацького війська Антоном Головатим. Козачиатакували важку турецьку батарею, яка прикривала Ізмаїл з боку Дунаю. І взяли її! Турки, розуміючи, що козаки фактично здобули ключі від фортеці, провели контратаку великими силами і змусили козаків зі значними втратами залишити батарейні редути та відступити на острів Сулин. Якби під час цього бою де Рібас чи О. Суворов, які холоднокровно спостерігали за його ходом, атакували фортецю з суші, її доля була б вирішена в той же день. А так Ізмаїл, хоч і відрізаний козацькою флотилією від Дунаю, залишився незламним. О. Суворов лише остався задоволеним діями чорноморської козачої флотилії, яка створила переможну ситуацію й повторила розвиток операції під Очаковом. За порадою кошового отамана Захарія Чепіги Суворов призначив штурм Ізмаїла на ранок 11 грудня 1790 р., до падіння густих туманів. З ранковою зорею десантом з острова Сулин флотилія А. Головатого першою розпочала штурм, вдаривши на турецькі батареї і змусила їх замовкнути. На 8 годину ранку козаки знову взяли турецькі редути й укріплення з боку Дунаю, і доки сухопутні війська О. Суворова штурмували стіни, вдерлися до фортеці. На її вулицях чорноморців атакував відбірний корпус яничар під командуванням самого кримського хана Каплан-Гірея. Оточені яничари билися з відвагою приречених. Бій був жорстокий, ніхто нікого не жалів. Переважаючими силами яничари почали тіснити козаків. Та в цей вирішальний час бою, поспів на допомогу Михайло Кутузов зі своїми гренадерами і опір яничар було зламано. Останній кримський хан Каплан-Гірей разом зі своїми п'ятьма синами загинув у цьому бою. Морські піхотинці Головатого захопили 26 ворожих знамен! Ці військові трофеї цінуються найвище, бо означають військову доблесть і звитягу. За штурм Ізмаїла Антона Головатого було нагороджено орденом Святого Володимира, а всіх козаків - срібною медаллю „За отменную храбрость при взятии Измаила Декабря 11 дня 1790", яка носилася на георгіївській стрічці. У бою за Ізмаїл загинуло 24 козацьких старшини (офіцерів) і 388 козаків. Про їхню славу і героїзм у народі складено багато пісень. В одній із них співається: «Від Килії до Ізмаїла покопані шанці, Ой вирубали турки новоординців у середу вранці.

Проте не минуло й року, як за Ясським договором фортеця знов була передана Туреччині. Ще раз відвойовувалася фортеця у вересні 1809 року і знову була повернута Туреччині по Паризькому трактату в 1856 році.

У квітні 1877 року Ізмаїл було узято в четвертий раз. А в 1918 році він був завойований Румунією. В 1940 р. радянський уряд вимусив Румунію повернути Ізмаїл разом з рядом інших територій. З липня 1941 року по 26 серпня 1944 року місто було окуповане німецькими і румунськими військами.

З 1991 року належить Україні. Ізмаїл по праву вважається найзеленішим містом в Україні (а може навіть і в Європі)

Зважаючи ж на походження термінів Русь, Україна і Росії, відповідно, стає зрозуміло, що українці творили славу не лише чорноморських міст, включно Одеси, Севастополя та Ізмаїла, де, в історичному контексті, їх роль – ведуча, а й цілого ряду міст, що нині російські.

Частково використані матеріали публікацій на vu.mil.gov.ua і belyaevka.info, 21 липня 2009

Висловити думку у Форумі

Дивіться:

Дивіться також: