Інтелектуальна безпека українського суспільства

Поки що Віктор Ющенко (і така ситуація ще триватиме певний час) перебуватиме у тіні негативного іміджу екс-президента Леоніда Кучми. Як би це не звучало парадоксально, ця тінь минулого і порівняння з Кучмою лише контрастно підсилює і без того сильні позиції Ющенка, як у самій Україні, так і на міжнародній арені.

Очевидно, що довго подібна ситуація продовжуватись не може, проте вона великою мірою нині спрацьовує на користь нового українського президента. Віктор Ющенко наразі має певну часову фору, і дуже важливо аби він встиг нею скористатися на користь всього українського суспільства.

Різкий старт, який набрав Ющенко у перші ж дні перебування при владі, говорить про те, що Україна має шанс побачити нову парадигму президентського правління, націленого на євроінтеграцію України і входження України до євроатлантичного простору.

За ситуації активного пресингу з боку опонентів демократичного вибору України команді Ющенка необхідно буде чітко визначитися зі своїми основними союзниками. І мова тут іде не лише про стратегічних партнерів на міжнародній арені. З ними на сьогодні усе більш-менш зрозуміло. Таких же стратегічних союзників президент Ющенко має шукати і в самому українському суспільстві.

Успішно протистояти викликам історії Віктор Ющенко зможе лише у тому випадку, якщо буде спроможним залучити під свої знамена усіх представників демократичних сил і, в першу чергу, інтелігенцію та інтелектуалів. Лише опираючись на патріотичну і професійну інтелектуальну українську еліту, можливо трансформувати понівечену режимом Кучми українську реальність на демократичне і добробутне українське майбутнє.

Леонід Кучма всі роки свого правління завжди з підозрою ставився до українських інтелектуалів, від яких він не міг чекати нічого хорошого (за його, зрозуміло, мірками), окрім різкої критики його режиму. Активне неприйняття українською інтелектуальною елітою кучминого правління, по суті, стало одним з каталізаторів революційного заперечення правонаступності олігархічно-кланової влади.

Сьогодні залучення інтелектуалів в якості стратегічних союзників нової української влади мало б стати одним із основних пріоритетів президента Ющенка. Необхідність такої співпраці і кооперації наочно підтверджує увесь попередній світовий досвід.

Кожен сотий громадянин Сполучених Штатів – мільйонер за своїми щорічними доходами. Вдвоє більше громадян цієї країни переступили межу мільйонних статків за загальною сукупністю власних грошових активів, нерухомості та іншої власності.

Цікаво, що саме в розмірі близькому до одного відсотка населення будь-якої країни оцінюється кількість людей, котрі спроможні утримувати "на плаву" та рухати країну вперед. Саме ця жменька людей своєю діяльністю створює і розвиває структури суспільства та держави в вимірах економіки, політики, культури та інших.

Фактично вони створюють увесь навколишній світ, обумовлений цивілізаційним та культурним чинниками. Всі інші громадяни лише користуються цими набутками, живуть в їхньому контексті, здебільшого сприймаючи створене згаданим відсотком співгромадян як дане одвічно природне явище і навіть обурюються якщо хтось вважає інакше.

Один відсоток населення пересічної країни є водночас конструктором і локомотивом всіх складових поступу країни, економічного в тому числі. В разі скорочення кількості громадян, спроможних до творення, локомотив слабне. Якщо локомотив слабкий, то і потяг пересічної країни посувається вперед повільно, або швидко - але в протилежному напрямку.

З цієї причини мудре керівництво країни, котре бажає своїй країні процвітання, а собі – слави і також процвітання, головні зусилля спрямовує на зростання ролі "одновідсоткових" громадян. Тоді кожен зможе займатись своєю справою.

"Одновідсоткові" витчуть і вчасно оновлять мережу життєвої реальності, законодавці прийматимуть у відповідності з нею закони, президент та уряд керуватиме державними інституціями та механізмами, щоб вони не відхилялись від створеної "одновідсотковими" мережі і, не приведи Господи, не вступили протиріччя з нею, оскільки вступати в протиріччя з реальністю так же смішно й небезпечно, як пробувати гальмувати на ходу поїзд власними підошвами об залізничне полотно.

Згадане вище корелювання між кількістю мільйонерів у Сполучених Штатах та необхідною для процвітання країни кількістю "одновідсоткових" громадян не свідчить про повну відповідність між поняттями "мільйонер" та "одновідсотковик" в цій країні.

Проте зазначене корелювання є ще однією ілюстрацією до наполегливої політики керівництва Сполучених Штатів стосовно зростання ролі "одновідсоткових". Тут можна привести і внутрішню складову цієї політики, котра спрямована на виявлення "одновідсоткових" та максимальне сприяння їм усіма засобами.

Сюди ж можна віднести і політику по залученню "одновідсоткових" з інших країн. Не важко здогадатись, що переважно з тих, де "одновідсоткових" не цінують, не дають їм можливості реалізувати свої здібності на користь країні і, безперечно, самому собі. Проте, чи готовий сьогодні президент Віктор Ющенко визнати пріоритети інтелекту для нової української влади?

Хто ж такі "одновідсоткові"? Це, в першу чергу, люди талановиті. Звичайно, до їхнього числа відноситься творча інтелігенція. Сюди ж відносяться таланти спортивні, таланти управління, військові і будь-які інші прояви непересічності, власне, здатність, названа Львом Гумільовим "пасіонарністю".

Саме наявність достатнього заряду "пасіонарності" протягом історії людства була гарантом не лише процвітання, а й можливості виживання народів. І навпаки.

У часи "перебудови" мої знайомі, котрі починали бізнесову діяльність, були типовими "одновідсотковими". Переважна більшість з них (хто вижив за режиму Леоніда Кучми) покинула бізнес, коли здоровий глузд полишив гілки вітчизняної влади, котрі визначають податкову та інші складові економічної політики.

Решта українського елітарного відсотку займається бізнесом в країнах, котрі не ставлять "одновідсоткових" поза законом. Можна вважати, що колишнє керівництво України масово експортувало "одновідсоткових" до розвинених країн. Між тим, відкритим залишається питання - звідкіля тепер будемо імпортувати?

Не менш небезпечною була й тенденція "виштовхування" основної маси інтелектуалів і фахівців за межі держави. Нині наводяться різні (хоча й достатньо вражаючі) цифри стосовно того, яка кількість дипломованих вчених залишила рідні домівки.

Важливішим є інше. Цей процес набував від року в рік все більших і більших масштабів, і може знекровити остаточно вітчизняну науку, яка і без того, за умов залишкового фінансування, дише на ладан. Постійне перетікання за океан та до країн Європейського Союзу найбільш мобільних та адаптованих інтелектуальних ресурсів, за одночасного зниження рівня підготовки вітчизняних спеціалістів може поставити Україну не тільки економічно, але тепер і інтелектуально в один ряд з країнами "третього світу".

Українська нація, яка мала від початку незалежності 1991 року, можливо, найкращий економічний та інтелектуальний потенціал серед країн пострадянського простору, за часи "розвинутого кучмізму" поступово перетворилася на відстійник застійних технологій. Україна стала країною дешевої робочої сили, масового безробіття та втрачених інтелектуальних орієнтирів.

Обмеження інтелектуальних ресурсів країни та звуження і штучне стримування сфер прикладання інтелектуальних зусиль тих, хто ще залишився попри застосування варварських методів вівісекторної "селекції", неминуче переорієнтовує весь "інтелектуальний комплекс" на другорядні рейки обслуговування потреб замовлених із зовні, унеможлививши тим поступ України в майбутнє.

По суті, в 1994-2004 роках відбувалося планомірне та цілеспрямоване витоптування інтелектуального поля і переведення його структури на маргінеси суспільного життя. Інтелектуальна зачистка суспільства відбувалася за умов повного ігнорування владою інтересів соціуму та цілеспрямованого витіснення "чужих" з оперативною заміною їх на "своїх" на зачищеному інтелектуальному полі.

Таким чином, ми підходимо до означення терміну "інтелектуальної безпеки" суспільства, яка, наряду з економічною, політичною, соціальною та військовою безпекою суспільства є важливою складовою загальної національної безпеки країни. Інтелектуальна безпека є не менш важливою для успішного розвитку будь-якого соціуму, особливо в період становлення держави.

І тому нехтування інтелектуальною безпекою може призвести в Україні до викривлення політичного простору та відповідно до деградації простору соціального. А зміщення інтелектуальної ідентичності нації може, в свою чергу, спровокувати незворотні зміни в культурній і національній ідентичності української нації.

Чи врахує нова українська влада на чолі з президентом Ющенком усі ті негативи, котрі призвело ігнорування режимом Кучми питання інтелектуальної безпеки України?

Неврахування і далі чинника інтелектуальної безпеки може призвести до наслідків, які виправляти доведеться титанічними зусиллями не одному поколінню українців майбутнього.

Віктор Каспрук

Українська правда

Висловити думку в Форумі