Рінат Ахметов випустив календар “Енакиевские сказки”

ВАТ “Єнакївський металургійний завод” (ЄМЗ, Донецька область) випустило настінний календар “Енакиевскиє сказки — 2008”. повідомляє видання Укррудпром з посиланням на газету “Донбас” від 10 січня 2008.

Випущений до новорічних свят календар тиражем в 3 тис. екземплярів розійшовся у якості подарунків серед 6-12-річних дітей працівників ЄМЗ і вихованців установ відділу освіти міської ради Єнакієво.

““В общем-то по сложившейся в наше время традиции завод постоянно балует земляков, партнеров и коллег календарной продукцией со своей символикой. Но в этот раз он постарался превзойти самого себя. Идея, будем откровенны, оказалась выше исполнения. Прекрасная бумага, под стать ей полиграфия, но само издание неудобного формата, длиной с хороший рушник, да и шрифт, которым набраны пространные тексты, для настенной продукции явно мелковат. А между тем детворе предстоит увлекательное чтение”, — пише видання.

Автором календаря виступили працівник охорони ЄМЗ Анатолій Рєчкін і художниця з династії єнакієвських металургів Аліна Гурькова-Дємідовіч.

Анатолія Рєчкіна, що не має спеціальної освіти, підштовхнули до літературної творчості його сини. “От родственников они слышали много сказочных повествований и стали подзадоривать отца: получатся ли у него такие?.. Анатолий Яковлевич выпустил четыре книги сказок, еще столько же у него в рукописях, а на 12 листах календаря увидели свет, пожалуй, лучшие произведения Речкина. Обходясь без волшебства и принцесс, он мастерски рассказывает о понятных всем жизненных перипетиях. Все вроде бы просто, но с подтекстом. У подсолнуха-эгоиста, который не давал птицам кормиться на своей шляпке, семечки сгнили и прогоркли. К видавшим виды банному венику и мочалке, которые позаботились о здоровье и удовольствии людей, пришла вторая молодость, а муравей остался верен полюбившейся ему слонихе из заезжего зверинца. Хворь не смогла побороть кузнеца, дровосека, косаря, а лежебоке только улыбнулась при встрече: “Ах ты, мой хороший!”, и с ходу его одолела... Словом, все незатейливо, как в притчах на вечные темы о добре и зле, богатстве и бедности, лени и усердии, жадности и щедрости...”, — пише газета.

ВАТ “Єнакіїевський металургійний завод” разом з українсько-швейцарським спільним підприємством ТОВ “Метален” входять до групи підприємств ЄМЗ. Підприємства, що є окремими юридичними особами, здійснюють господарську діяльність на одному виробничому майданчику, мають єдиний виробничий цикл, на них здійснюється єдине оперативне управління.

ЄМЗ і “Метален” входять до групи “Метінвест”, що підконтрольна народному депутату України Рінату Ахметову.

N.B.

Вочевидь, не «беда коли сапожник начнет печь пироги, а кузнец тачать сапоги», а тим більше, якщо то є охронець, чи то він же казкарь, із завода Ріната Ахмєтова. А що охоронець пише казки не державною мовою країни, в якій живе, а іншої держави, - то це ж Єнакієво - батьківщина самого Віктора Януковича...

А подібних прикладів, коли українці плідно праціюють на збагачення російськомовної літератури, і не тільки, безліч. Наприклад, поборник соціалізму Олександр Мороз, що більше відомий своїм гучним переходом від, так званої, "помаранчеовї коаліції" до коаліції з Ахмєтовим, будучи спікером українського парламенту, водночас теж писав вірші російською.

Звісно, нічого поганого немає у тому, що людина пише казки тією мовою яку знає. Зрозуміло, які обставини спонукали писати російською Миколу Гоголя, Тараса Шевченка (деякі його твори писані російською, а за українство він був покараний 10-ма роками заслання), автора всесвітньовідомого романсу„Очи черные” Євгена Гребінку, та багатьох інших митців, які творили у часи, коли, коли українську гнобили і забороняли.

Почитайте хоча б таке:

• 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання
• 1753 р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
• У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою.
• 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
• 1807 р. - учитель Харківської гімназії Т. Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998, ч.З, стор. 10).
• 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.

1914 р. - ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел. 1914 р.:

1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велокроссов.
3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.
5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.

Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати - перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.

І навіть зважаючи на такі сумні факти, те що людина прагне збагачувати літературу тієї країни, яка їй ближче - не виклакає великого осуду, якби не інші факти...

Відомі, а деяких навіть усі знають в обличчя, українські патріоти, росіяни за походженням, що створювали україномовні твори, збагачуючи культуру країни, яку вважали за свою Батьківщину. Одна з таких видатних осіб навіть зображена на 200 гривневій грошовій купюрі.

Тож поздоровляємо Ріната Лєонідовіча Ахмєтова і охоронця його власності Анатолія Рєчкіна з тим, що вони збагатили російську літературу що навряд чи потребує аби її збагачували "Енакиевские сказки", однак якщо зросійщення України прогресує, значить це комусь дуже потрібно...

Подивіться хоча б: