Правові колізії української торговельної марки

Кілька останніх правових актів у сфері інтелектуальної власності стверджують приорітет правового захисту в першу чергу більш заможньої частини бізнесового громадянства країни.

Послідовність цієї тенденції підтверджена 15 червня 2003 року підписанням Прем'єр-міністром України В.Ф. Януковичем Постанови КМ України N 901 від 16.06.2003 р., яка введена в дію, як в ній вказано, - „…за результатами аналiзу надходження коштiв вiд зборiв за дiї, пов'язанi з охороною прав на об'єкти iнтелектуальної власностi, у IV кварталi 2003 р.”

В чому суть проведеного аналізу і які його результати в Постанові не повідомляється. Проте можна здогадуватися, що результати ці мали були б бути приголомшуючими. Інакше як пояснити, що цією Постановою, яка називається "Про внесення змiн до Положення про порядок сплати зборiв за дiї, пов'язанi з охороною прав на об'єкти iнтелектуальної власностi", суми державних зборів від охочих зареєструвати свою інтелектуальну власність збільшені відразу втричі. Для такого збільшення, – не на у 5 або 10, чи навіть 20 відсотків, а саме в три рази, мабуть виникли дуже вагомі причини, або були в суспільстві створені, як це мало б бути, усі необхідні умови.

Якщо вважати, що вказаний "аналіз" надходження коштів до державного бюджету враховував і відповідність життєвих рівнів країн, то маємо знати, що починаючи з 2003 року, українці стали жити багатше ніж громадяни деяких найбагатших країн світу. Оскільки, на переконання уряду, громадяни України стали здатні сплачувати державні збори на одну третину більші, від аналогічних зборів, що їх сплачують, наприклад громадяни Австралії, чий життєвий рівень є один із найвищих у світі.

Тут вже не варто звертати увагу, на те, що на відміну від України, існують держави де реально заохочуючи винахідників, творців і підприємців, об’єкти їх інтелектуальної власності реєструють безкоштовно.

Щоправда навіть сплативши нову високу ціну, наприклад за реєстрацію знаку для товарів і послуг (1020 грн., замість 340 грн., як було до вищенаведеної постанови Кабінету міністрів) власник знаку не до кінця усвідомлює, яким правовим актом цей об’єкт інтелектуальної власності буде охоронятися?

Річ у тім, що введений з січня 2004 року Цивільний кодекс України надає правову охорону торговельним маркам. Закону ж “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування”, проект якого оприлюднено ще 17 березня 2004 р., досі немає. Таким чином Державний департамент інтелектуальної власності видає реєстраційні свідоцтва на знаки для товарів і послуг, яким, згідно Цивільного кодексу, правова охорона не надається. Власникам цих реєстраційних свідоцтв правова охорона надається „Законом України про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993р.

У зв’язку з цим, виникає питання, - яким правовим актом має користуватися власник свідоцтва на знак для товарів і послуг у вирішенні спірних питань з власником торговельної марки?

Слід відмітити, що висвітлена проблема найменування знаку для товарів і послуг, чи то торговельної марки в правових актах України, є похідною від існуючої загальної проблеми у визначенні термінів: товарний знак, торговельна марка і бренд.

Більше прочитати в дослідженні "Стратегія підприємства у створенні і просуванні торговельної марки".

Нотував Довкола

Висловити думку в Форумі

Споріднена публікація: ШОК: Уряд запроектував колосальне збільшення сум зборів

Дивіться також:

• Спеціаліст з мовного гібриду Азаров тикає Тимошенко в літеру "а"
• Азаров вручив орден персоні нон-ґрата за наїзди на Україну?
• "Проффесор" Янукович вчився екстерном, а Азаров так і залишився недоуком 
• Що може Молдова, Україні зась

• Про тарифи на послуги Патентбюро, що діють зараз - тут