UKR ENG
«ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Чудасії Пам'ятник замовляли?
ТЕМПОРАЛОГІЯ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
ІНТЕЛІГІБІЛІЗАЦІЯ
СИМВОЛІКА & ГЕРАЛЬДИКА
* МАТРИКУЛ
ІНФОРМЕРИ

Пам'ятник замовляли?

Новими російськими символами стають муляжі, оскільки яка влада – така і символіка

Благая вість дійшла до пострадянської громадськості: поки пам'ятник Феліксу Дзержинському так і париться на задвірках „Дома художника на Крымской”, в колишньому Ленінграді, на нашій нинішній спільній, так би мовити, батьківщині, на пам’ятникоплавильній верфі уже відлито в бронзі інший пам'ятник – Йосипу Джугашвілі з партійним прізвиськом Сталін, під яким він і потрапив в історію. Що ж, час цілком підходящий для спорудження цього монументу, прообрази якого колись десятками тисяч прикрашали міста та терени нашої вітчизни. Автор пам'ятника, звісно, Зураб Церетелі, теж чудовий грузин. Втім, Церетелі діє, не сковуючи себе національними забобонами, йому що російський цар Петро Великий, що великий французький письменник Бальзак. Та хоч і генуезець Колумб. Отже не у виборі прообразу справа, а у тому, що наш скульптор відмінно чує запити часу, з ним можна звірятися, як з барометром, – недаремно ж президент академії усього витонченого.

А запит такий, що, поки пенсіонери хочуть повернення пільг, водії – доступних цін на пальне, власті наполегливо намагаються повернути минулу символіку. То серп і молот зібралися демонструвати у Страсбурзі, то оформляти замовлення на пам'ятники батькові народів, якого, згідно поширеному забобону, дуже любить немолоде покоління. Тобто та його половина, напевно, яка любить і Дзержинського.

Але з пам'ятником вийшло незручно – точно як з компенсаціями та пенсіями. А саме – навіть, здається, вже передумали ставити, а вийшов конфуз. Річ у тім, що широко мислячий творець Церетелі давно не обмежується одним відливанням чергового шедевру: він і тепер передбачив копії. Але оскільки композиція задумана потрійна: Сталін, Черчилль і Рузвельт сидять (останній, до речі, був в інвалідному кріслі, і, як цю задачу вирішить творець, невідомо) рядком під кримським сонцем, сповнені задоволення, що справилися з післявоєнним розподілом світу. І, зрозуміло, місце ним трьом – і в Ялті, і в Москві, і в Лондоні з Вашингтоном. А що б ніхто не дивувався відважності задуму, усе „предприятие” приурочене 60-річчю Перемоги. Тобто до роковин закінчення Другої світової війни, яке у нас прийняте святкувати 9 Травня, а у них – 8-го.

Але деякі все одно здивувалися, і це ще м'яко сказано.

Дуже здивувалися, скажімо, кримські татари. Ті, предків яких батько народів закатав у Середню Азію і далі. І нащадки, яких змогли, терплячи усілякі негоди і долаючи різноманітні перепони, повернутися до рідних пенатів через довгі роки після смерті «добродійника». Ще більше здивувалася президент Латвії, пані, вихована на західних цінностях, предки якої ледве від батька народів винесли ноги: президент заявила, що якщо в Москві стоятиме (сидітиме) Сталін, то вона в неї ні ногою… Але все це, звичайно, лише неминучі витрати нинішньої „жизнеустроительной” політики.

А політика ясна: „даешь новодел». Заново, з нуля, будуються московські панські особняки, царські палаци, храми Христа Спасителя, монастирські подвір'я – і так далі, аж до меблів в стилі російського ампіру. Тобто все, що спалили, продали, згиджували та висадили в повітря на різних етапах новітньої російської (советской) історії.

Нині акцент перенесений з того, щоб зберігати ще не втрачене, на те, щоб ці залишки знищити. А на цих місцях побудувати своє, та і все навколо прихопити, та назвати це реконструкцією, реставрацією, відновленням.

А у якості аргументів привести міркування доцільності, як її нині розуміють.

Насправді все це називається інакше: створення бурхливими темпами декорацій до спектаклю нинішньої мутнуватої дійсності. Тиражування копій, підробок та муляжів, що, звичайно, доцільніше, ніж витрачатися на оригінали… По цій муляжній справі і спеціалізується добродій Церетелі.

Хто сповна розуму назве його статуї пам'ятниками? І навіть не в естетичних достоїнствах – або у відсутності таких – справа. Навіть не у політичній некоректності, якщо не сказати – політичній провокації, як у випадку зі Сталіним, що повернув Росію в середньовіччя – ментально, не дивлячись на індустріалізацію. Річ у тім, що за всіма цими муляжами відсутнє головне – власне пам'ять, що і є корінним словом для пам'ятника. Кон'юнктура – так, цього не відняти, а пам'ять – ні. Навіть пам'яті про вождя народів немає. Використання світлого образу Джугашвілі – в наявності, а ось пам'яті про історичного діяча Сталіна, як до нього не відносься, – ні на міліграм. Тобто відмовляються тут навіть поряд дихати і ґрунт, і доля. За цим немає ні культури, ні історії, тут не ночував, пробачте за не до місця вжите слово, дух. І якщо ці муляжі вважати символами, то по небіжчику і єлей: влада, яка задовольняється, з одного боку, у якості гербу царським двоглавим орлом, а з іншого – як національний гімн незграбним перелицьовуванням михалковсько-сталінської нісенітниці, і не може мати іншої символіки. Скільки не тужся.

За матеріалами Газета.Ru

Висловити думку в Форумі