Тарас Шевченко про Катерину
Із твору "Великий льох"
(Містерія)
Положил еси нас [поношение] соседом нашим, подражнение й поругание сущим окрест нас. По- ложил еси нас в притчу во языцех, покиванию главыі в людех. Псалом 43, ст. 14 й 15
А я в Каневі родилась. Ще й не говорила, Мене мати ще сповиту На руках носила, Як їхала Катерина В Канів по Дніпрові. А ми з матір'ю сиділи На горі в діброві. Я плакала; я не знаю, Чи їсти хотілось? Чи, може, що в маленької На той час боліло? Мене мати забавляла, На Дніпр поглядала; І галеру золотую Мені показала, Мов будинок. А в галері Князі, і всі сіли Воєводи... і меж ними Цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась... Та й духу не стало! Й мати вмерла, в одній ямі Обох поховали! От за що, мої сестриці, Я тепер караюсь, За що мене на митарство Й досі не пускають. Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця — Лютий ворог України, Голодна вовчиця!.. Скажіте, сестриці?
Прочитати твір повністю
|
|