Сьогодні – Купала

Волхви пророкують: ...на Купала простий парубок Іван стріне богиню кохання – доньку бога сонця Семияра Ладу, а як зайде сонце, на людей чекає Казка, де розквітає чудодійна квітка папороті, та, втративши Купайлицю, – символ здійснення бажань, люди не вбережуться від гніву богів

В ніч із 2 на 3 липня у Нижньому Синьо видному вирувало купальське село (Фото: Юрій Кирик)

Морена-Смерть чекає на Івана, що заповзявся здобути руки Лади, але якщо Іванові пощастить пройти пекельні випробування, чи ж захоче богиня Лада кохання простого смертного?..

Чи ж личить бо нам, християнам, святкувати купальську ніч? Із десяток думок прочитав стосовно того в християнських (та й не дуже) медіях. Може, ви ще запитаєте, чи справді квітне папороть? Запитайте тих, що вже 24 роки поспіль збираються на березі розлогого Стрия на мальовничих галявинах, усуціль укритих заростями (з людський зріст!) папороті, побіля карпатського села Нижнє Синьовидне, що на Львівщині.

Хоча дріботить дощик, у численних наметах – нікого. Усі готують свято, облаштовують купальське село. Воно має свої традиції, адже з’являється тут із 1981 року, під пильним оком свого незмінного старости Влодка Кривдика, а нині вже і його доньки Уляни, синів Романа й Остапа, які є організаторами й головними дійовими особами свята. А ще “Вірли” – хор храму Пресвятої Євхаристії, Організація української молоді “Спадщина”, Пласт, Спудейське братство НаУКМА, студенти Національної академії мистецтв (Київ) і Львівської академії мистецтв. Учасники самі організовують собі проживання та харчування. У селі заборонено вживати спиртне, слухати музику з магнітофонів – лише живий звук. Квіти теж не можна збирати на сінокосах – корови також хочуть їсти! Офіційна мова купальського села – українська. Виняток лише для гостей. Їх завжди багато з Польщі, Білорусі, нині ще й з Англії та Китаю.

У “селі” вже традиційні “присілки”, де оселяються постійні учасники: студенти Києво-Могилянської академії, а також Київського, Львівського та Івано-Франківського університетів, Студентське братство Львівської політехніки, “СУМ”, видавництво “Свічадо”, християнська спільнота “Молоде вино”, ну і, звичайно ж, актори аматорського театру “Мета”. Нинішнє дійство готують уже внуки – третє покоління...

Повсюдно вирує робота. Дівчата, навіть найменшенькі, плетуть вінки. Феномен – одні й ті ж квіти, а двох однакових не знайдеш! Немало роботи й у чоловіків: готують усілякі піротехнічні ефекти, впорядковують місце дійства, а воно, варто зазначити, розтяглося по берегу, лісу, чагарниках, щонайменше на кілометр. Фест сцена! Є над чим потрудитись! А ще ж треба й власне шатро облаштувати, дров заготувати, та й наїстись на цілу ніч.

Свято розпочалося гарматними салютами. О 16 годині тричі призивно “бабахнула” гармата, і зарясніло поле від вишиванок: національна одежа – неодмінний атрибут свята. Всі разом освятили воду в криниці, і надалі в тій майже шекспірівського рівня виставі взяли участь усі без винятку присутні.

Сценарій вистави завжди новий, він не відтворює “легенд і міфів”, а творчо їх переосмислює. Вистава майже всуціль побудована на імпровізації: на простого хлопця Івана чекають різні випробування, внаслідок чого він здобуває прихильність богині кохання Лади та стає богом жнив і достатку Купалом.

Гадаю, з вистави багато чого взяли для себе професійні актори, бо це навіть не театр на майдані. Це гра, так би мовити, із середини, яка перетворює всіх на статистів, де кожен може вигукнути, докинути свою репліку. А які декорації, яке освітлення!

Нині мали ми ще нагоду побачити велетенське “капище”. В якому навіть найуславленішому театрі можлива така декорація? Волхов промовляє біля бурхливого потоку, Семияр наче виростає з навислої скелі, зла Марена – темна з’ява з печери, чорні та білі духи з’являються несподівано – то тут, то там, мов світлячки. Скільки сили, скільки динаміки в цьому дійстві!

Далі найцікавіше – сцена, до якої залучено всіх присутніх на святі: дівчата пускають на бистрінь Стрия свої віночки зі свічечками. Із завмиранням серця чекають: хто з парубків відважиться ввійти в чорну холодну воду, виловити вінок?

Сплеск, один, другий, третій – і у воді забіліли тіла. Що більше на воді віночків, то більше у воді хлопців. Дівчата з берега намагаються супроводити свій віночок пучком світла з ліхтарика, аби не пройшов непомітним крізь руки парубків, які вже двома лавами перегородили річку.

На початку Іван із Ладою, а згодом й усі решта гойдаються на велетенській (натягнутій між двома деревами) гарно прибраній гойдалці, “розмах” якої сягає 10-12 метрів. Пролітаєш над водою й над “очищаючим” вогнем у той час, як усі підкидають гілля у величезну ватру. Та й узагалі усеньку ніч ти перебуваєш у справжньому вирі кохання. Де ж тут спати? Та й ще один шанс для Серця, аби воно побігло назустріч долі, воно ніколи не зупиниться, бо з ним є надія, а вона зникає останньою... коли вже не буде ні тебе, ні життя!

Але, о диво! Чар купальської ночі не зникає разом зі світанком. Хто знайшов цвіт папороті – його щастя, але цілі родини кинулись заготовляти солодкий, припахчений медом цвіт липи, духмяно-п’янкого чебрецю, тмину, м’яти, дивовижні гірські купелі, багато-багато сонця, скелі, печери, суниці, чорниці. Добра половина люду залишилися ще й на понеділок, дуже вже не хотілося покидати цю райську місцину.

Любителі випити пляшку чи викурити косячок будуть розчаровані: у таборі діє заборона на такі стимулятори. Проте драйв ви отримаєте й так. Це точно.

Отже, якщо наступного року до вас підійдуть, посміхнуться й запросять на Купала – не відмовляйтеся. Воно того справді варте. Тим паче, що дощ до початку вистави обов’язково скінчиться.

Юрій Кирик

Львівська газета, 7 липня 2005

Висловити думку у Форумі

• Інші публікація рубрики "Traditio"