UKR ENG
PATENTBUREAU Web-magazine "Intellectus" Populus & Tradition Світоч, зраджений але не скорений
TEMPORALOGY
INTELLECTUAL PROPERTY
INTELLIGIBILISATSIA
SYMBOLISM & HERALDRY
* MATRIKULA
INFORMERS

Світоч, зраджений але не скорений

Втрачені ласощі нашого дитинства

Володимир Сиротенко (Вербицький)

Зізнаюсь чесно. Я страшенний ласун. У моєму дитинстві не було фабричних цукерок і солодощів. Жили мі тоді в лісництві на Вінничині, яке ховалось в «Чорному лісі» мміж Стрижевкою (ставка Гітлера) й селом Гущинці. Єдина дорога у світ обривалася быля підірваного моста через Південний Буг. Ми не те, що цукерок, навіть борошна не мали й замість хліба користувались кукурудзяними коржами та крутою мамалигою (тоді пшениця та жито забиралися Державою до останньої зернини).Та на свята в нас, дітлахів, були такі солодощі, про які нинішні ы мріяти не можуть!. У лісництві кажен тримав у лісі пасіку.То ж замість цукру ми все підсолоджували медом чи кленовим сиропом, котрий варили з кленового соку в громадському величезному старовинному бронзовому казані. У ньому й борщі варили, і каші робили, і м'ясо тушкували для спільних страв. У цьому ж казані бабуся уварювала мед. Для ірисок у мед додавалося масло, і маса уварювалась до стану густої сметани. А від карамель уварилася до того, поки маса не починалао відставати від поверхні казана. Масу витягали довгими джгутами, котрі відразу нарізали на коротенькі палички. Через кілька хвилин у холодному льосі ці палички перетворювались у карамельки. Так само витягали й нарізали масу для ірисок. А ще бабуся робила медяні маковники. Мак запарювали в молоці, а потім уже уварювали з медом до сильного загустения. Потім масу виливали на поверхню стола й розгортали качалкою до товщини менше 1 дм. Потім ножем нарізали на ромбики й залишали Ах, яка це була вкуснятина...

В 1947 відновили Корделевский сахзавод й у лісництво привезли цылий човен мішків з жовтим цукром. Отоді бабуся й зробила нам справжні цукерки, глазуровані шоколадом. У казан вона заливала кухоль молока, коли воно закипало, засипала тонким струмком, при безперервному перемішуванні 5 кухлів цукру й столову ложку розтопленого масла, а коли маса починала гуснути, додавала ще один кухоль кленового сиропу й уварювала до стану густої сметани. Ми в цей час вирізали форми з великих картоплин. Картопляні формочки укладалися на дошку й у них заливалася цукеркова маса. Після ночі в льосі, форми розрізалися й відправлялися худобі. Готові цукерки були схожі на сьогоднішню «Корівку». Але не тільки молочні помадки робила бабуся. У нас було повно малинового, ожинового, яблучного, глодового соків. Замість молока, бабуся розчиняла цукор у соках, і ми одержували фруктові помадки. Іноді бабуся робила помадки багатошаровими. Спочатку у форму до третини заливалася малинова помадна маса, поки вона застигала в льосі, варилася молочна помадна маса й заливалася потім на шар малинової, а в цей час готувалася яблучна помадка й заливалася, після застигання молочної, третім шаром. Іноді, замість центральної помадки бабуся накладала на нижній шар помадки в’яленые ягоди малини, ожини, шовковиці, суниці або чорнослив і заливала їхн помадною масою. От це була вкуснятина! По більших святах бабуся в молоці уварювала здрібнений на терці шоколад з ленд-ліндзовських посилок і цією гарячою шоколадною глазур'ю поливала сформовані помадки, выкладені на дошці. Яким задоволенням було облизувати дошку із залишками шоколаду й помадки...

А в 1948, після того, як діда замучили «лісові брати», ми повернулися в рідний Чернігів. Місто - суцільні руїни. Першими відновили школи, продмаги й лікарні. Цукерок у магазинах ще не було, але на мій день народження бабуся принесла з базару іграшковий паровозик-карамельку, а батько – плитку шоколаду «Гвардійський». Скільки років пройшло, а я дотепер пам'ятаю той пряно-гіркуватий смак «Гвардійського» і цукровий з кислинкой смак того паровозика. У місті бабуся вже не робила солодощів. Купували їх у магазині. Ті макові медяні коржі й дивні її цукерки залишилися в лісовому дитинстві. Потім була школа, київський інститут харчової промисловості з екскурсіями на знамениту тоді фабрику Карла Маркса, робота техноруком харчокомбінату, де робив і цукерки... Була аспірантура у Львівській комерційній академії й відрядження по впровадженню своїх винаходів по всьому Союзі. Я зміг покуштувати й привозити додому самі різні солодощі. Але не було серед них смачніше тих чолодощів лісового дитинства...

Куди б мене не відрядили, я завжди захоплював із собою львівські сувеніри - коробки із цукерками «Свиточа». Ці сувеніри забезпечували й нормальні номери в місцевих готелях, і вирішували проблеми із квитками. Так у ті часи жоден львів'янин не їхав у відрядження, не захопивши прославлених на весь Союз львівських цукерок.

Я, у повному розумінні слова, з'їв зуби на цукерках. Так що мені є що розповісти й про їх, і про «Світоч», одну з найвідоміших кондфабрик Союзу. На жаль, незважаючи на лист редакції керівництву «Світоча» ще 11 жовтня 2006, мене так і не пустили на територію. Певно, мене немає в тім списку обраних журналістів, яким дозволяеться писати «солодку правду» про «Світоч». Так що про підприємство я пишу зі слів його працюючих і звільнених робітників, зі слів продавців магазинів і покупців, керуючись власними враженнями. Я все-таки фахівець вищої кваліфікації й мені самому колись доводилося випускати кондитерські вироби, так що про стан підприємства я можу судити, спробувавши їхню нинішню продукцію й побачивши через вікна цехів їхнє устаткування…

Історія львівських цукерок ховається ще в середньовіччі. В 1444 році Львів одержав «складське право». Місто стало перевалочним пунктом товарів, що відправлялись з Заходу на Схід і навпаки. По «складському праву» проїжджаючі купці всі товари зобов'язані були спочатку виставити на продаж у Львові й тільки після двотижневого продажу дозволялося везти їх далі. От так у Львові і з'явилися східні солодощі та французькі десерти. Потім місцеві майстри самі почали робити солодощі. Займалися цим майстри-пекарі, що не входили в цех пекарів. Виготовленням і продажем солодощів у ті часи займався також цех аптекарів. Починаючи з 17 століття, на площі біля собору св. Юра в січні, квітні й жовтні проводилися традиційні ярмарки, обов'язковим атрибутом яких були юрашки – медовики-маківники...

Наприкінці 18 сторіччя у Львові з'явилися майстри - кондитери. В 1802 році у Львові налічувалося 6 цукерень, відомих далеко за межами краю. А в 1803 році, кондитер Домінік Андреоллі, що прибув зі Швейцарії, відкрив цукерню в самому центрі - в будинку №29 на площі Ринок напроти Ратуші. В 1834 у Львові було вже не тільки 12 цукерень, але й товариство Товарницького, що випускало шоколаду більше 36 тн. у рік. Шоколад так добре розкуповувався, що з'явилася ще одна цукерня, яка випускала до 20тн. шоколаду в рік. У списку промислових підприємств другої половини 19 сторіччя значаться цукерні: Л.Залевського; Я.Горникера; Б. Залесського; Т. Гефлингера; фабрика халви Г.Кавураса; «Ягудка»; «Венеція»; «Ядзя» і ще з десяток дрібних цукерень. Така кількість цукерень створювала найсильнішу конкуренцію, що позначилося на якості й доступності солодощів. Шоколад став святковим атрибутом не тільки дворян, але й священиків, купців та багатих міщан. В1882 році, неподалік від площі Собору св. Юра, по вул. Шептицьких, знаменитий на всю Європу кондитер Маурисій Брандштадтер відкрив кондфабрику. Вона випускала цукерки, карамель, борошняні кондитерські вироби й шоколад. У самому центрі міста( на перетинанні пр.Свободи й Городоцької) він влаштував величезну цукерню, де продавав свої вироби. Брандштадтер посилав свої вишукані солодощі до всіх столиць Європи! В 1910, на перетинанні вулиць Заводської з Ткацькою братами Гамером і Цимером була побудована одна з найбільших у Європі кондитерських фабрик. Вони назвали її по перших літерах своїх імен (латиною) - „G” й „Z”( Га й Зет) Із цього часу Львів став , після швейцарського Берна, другою столицею шоколаду! Саме ці дві кондитерські фабрики й стали предтечею «Світоча». Їхня продукція реалізувалася в кондитерській Людовика Залевського, на місці якої зараз центральний магазин «Світоча» по проспекту Шевченко. Я люблю не тільки цукерки, а й наукову фантастику. От як описує ту кондитерську один з моїх улюблених фантастів Станіслав Лем: « Зі всіх приваб Львова мене найбільше полонила кондитерська Залевського. Її вітрина становила собою справжню сцену з металевих рам, на якій по кілька раз щороку мінялися декорації, тлом для яких були розкішні статуї й фігури з марципану.

На зимові свята цукрові святі Миколаї мчали в санях, запряжених кіньми, а з їхніх лантухів висипалася лавина солодощів. На вкритих глазур’ю полумисках спочивали шинки й риби в драгалях, хоча насправді були вони також марципанові з бісквітною начинкою. Навіть скибочки цитрини, що просвічували з-під драглів, були витвором кондитерської фантазії .

Пам'ятаю стада рожевих свинок із шоколадними очками, різноманітні цукеркові овочі й фрукти, гриби, рослини, якісь скелі й урвища. Здавалося, Залевскому потрафить цілий космос скопіювати в цукрі й шоколаді...»

А потім гримнула Перша Світова, що поклала кінець Австро-Угорської імперії. Відкрилися: кондитерська Данила й Палажки Стецько по вул. Грушевського 7, Миколи Снігура по вул. Бандери 47, «Русалка” по вул. Руській 1. Стало модним гасло: „Свій до свого по своє”. В 1922 Клементиною Авдикович-Глинською за підтримки митрополита Андрія Шептицького була організована знаменита фабрика „Фортуна нова” по вул. Кордецкого №3, з фірмовим магазином по вул. Руській 18. Це було перше, повністю українське кондитерське підприємство у Львові. Воно постачало свою продукцію українській діаспорі в США. Тут вперше була випущена серія шоколадок за назвою «Солодка історія України», на обгортках були намальовані портрети правителів України від Володимира Великого до гетьмана Скоропадського...

Наступив серпень 1939. Львів став радянським. Всі приватні підприємства було націоналізовано. Одночасно поміняли назви. Та радянська влада у Львові протрималась недовго. У червні 1941 прийшли німці. Старі назви кондфабрик були відновлені й всі вони були об’єднані в трест «Кондвироби Кракова-Лемберга». Німці не вводили ніяких новацій, тільки повністю знищили всіх євреїв, що позначилось на якості кондитерських виробів, яка й так погіршилась після чистки більшовиками ІТР. Коли Червона Армія знову підійшла до Львова, найкоштовніше устаткування було демонтовано й вивезене в Рейх.

Радянська влада повернулась у Львів наприкінці липня 1944. Будівлі кондитерських збереглися. Але устаткування, що залишилося, годилося хіба в музей чи на металобрухт. Та й чоловіків серед персоналу майже не залишилося - одних розстріляли, інших погнали в Німеччину, третіх призвали в армію. Залишилися тільки діди та жінки. Незважаючи на це, уже 15 жовтня 1944 кондфабрика ім. Кірова відновила роботу. Її очолила Гелена Кузминська, робоча, депутат Українських Народних Зборів. З металобрухту умільці відновили унікальні верстати. Жіночий колектив з ентузіазмом узявся за повернення колишньої слави львівським солодощам. У зв'язку з дефіцитом кадрів був створений спочатку кондитерський трест західних областей, а з 3 листопада 1944 Львівський міжобласний трест кондитерської промисловості. В нього увійшли Львівські, Ровенська, Чернівецька й Станиславська (нині Івано - Франсківськ) кондфабрики. Підприємства відчували гострий дефіцит сировини й кадрів. З-за цього львівська кондфабрика «Більшовик» працювала у 1945 році тільки 191 дінь, але змогла випустити 56 сортів кондвиробів (в 1944 усього 17сортів).Тому за станом на 1.12.1949 обсяг виробництва кондитерських виробів в Україні склав тільки 56% від довоєнного рівня.

У Львові в цей час кондитерські вироби випускали десяток артілей різного підпорядкування від облради до споживспілки. Постановою Ради Міністрів від 4.01.1950 була проведена спеціалізація львівських кондфабрик. Кондфабрика ім. Кірова стала випускати тільки шоколадні вироби, цукерки, вафлі й мармеладно-пастильні вироби. Фабрика Більшовик - карамель і борошняні кондвироби, Фабрика №1 - стала цехом фабрики ім. Кірова й спеціалізувалася на випічці здоби й виготовленні халви й ірису. Одночасно з 20 лютого 1950 р. припинили існування артілі «Червоний пекар», «Харчовик» і «Прогрес», а їхнє устаткування передане кондфабриці ім. Кірова. З метою концентрації виробництва 10 травня 1962 Львівський совнаргосп ухвалив створити виробничу фірму «Червона Троянда» на базі кондфабрики ім. Кірова, до якої приєднувалися кондфабрики «Більшовик» і Чортківська. Щоправда, життя внесла свої корективи. Кондфабрика ім. Кірова була впритул оточена житловими будинками. У ті часи ще зважали на мешканців тому, вважаючи розширення виробничих потужностей тут неможливим, базовою зробили кондфабрику «Більшовик». До того ж керівництву в Києві, не сподобалася назва « Червона троянда». Чи то через однойменний шлягер Анатолія Горчинського, чи те через те, що по Україні було більше тисячі підприємств з ім'ям «Роза»...

3 серпня 1962 розпорядженням Львівського Совнаргоспу №971: «У зв'язку з побажаннями громадськості кондитерських підприємств перейменувати кондитерську фірму «Червона троянда» на фірму «Світоч».Створення фірми «Світоч» супроводжувалося ростом технічного оснащення виробництв і значним розширенням асортименту продукції, збільшенням продуктивності праці й відповідним ростом заробітної плати. За перші п'ять років роботи «Світоча» обсяг випуску продукції виріс на 50%.

У квітні 1967, у вигляді експерименту, фірмі дозволили перейти на нову систему планування й економічного стимулювання. Фірмі виділили з держбюджету на реконструкцію 2,6 млн. рублів. Завдяки цьому, вже в 1969 р. фірма ввела в експлуатацію новий п'ятиповерховий корпус, у якому справили новосілля карамельне й цукерково-шоколадне виробництва. Основною продукцією «Світоча» стали кондитерські напівфабрикати, що постачались на десятки кондфабрик Радянського Союзу. Готова продукція постачалась переважно за рубіж та в місцеву роздрібну мережу. Так, згідно довідки 1971 м: « Фірма поставляє готову продукцію в країни народної демократії, а також у ФРН, Японію, Францію, Австралію, США й т.д.» Саме в цей час Львів увійшов до числа лідерів виробництва солодощів. Рубіж в 40 тис. т. виробів в 1972 досягли кондитерські фабрики: "Червоний Жовтень", "Більшовик", ім. Бабаєва, "Рот-Фронт" (Москва); ім. Самойлової (Ленінград); ім. К. Маркса (Київ); "Світоч" (Львів); "Спартак" (Гомель).

Найбільше бурхливо розвивалася кондитерська промисловість у перші роки правління Брежнєва. А потім почався застій. Через неврожаї різко подорожчали на світовому ринку какао-боби. Тому в 1975, з метою «раціонального використання какао-бобів» були розроблені нові рецептури шоколадних виробів. Дозволили замість какао-масла використовувати соєве. З початку 80-х «Світочу» поставки какао-бобів зменшилися вдвічі, без зменшення плану по кількості й асортименту кондитерських виробів. Як не дивно, але навіть в цих умовах «Світоч» випускав чудові цукерки...

Потім розгорілася тютюнова криза, що вдарили по кондитерах. Кораблі, завантажені какао-бобами вже в океані були повернуті назад й замість какао-бобів завантажилися тютюном. Фірма, яка тільки недавно переорієнтувалася на випуск шоколадних виробів, що становили тепер до 65%, виявилася без імпортної сировини. Виробництво впало на половину. Постало навіть питання про перепрофілювання підприємства. У таких умовах, зневірившись у Державі, колектив вирішив піти у вільне плавання. У лютому 1988 на загальних зборах «Світоча» обрали генеральним директором фірми тодішнього голову Галицького райвиконкому Андрія Тавпаша. Саме Тавпаш і скерував корабель «Світоча» у приватизаційне море. В 1989 році «Світоч» першим серед підприємств галузі перейшов на оренду. Умови оренди з наступним викупом були розроблені економістами сусіднього «Електрона» і професором університету Віктором Пинзеником. Фірма одержала можливість самостійно розпоряджатися своїми фінансами. Використали їх , як і на „Електроні” не для модернізації обладнання, а для викупу підприємства. У грудні 1990, відразу після «Електрона», одержав статус колективного приватизованого підприємства й «Світоч». Тепер його колектив мав право сам вирішувати, що йому робити. На жаль, легко це було тільки на папері. Як грім серед ясного неба було введення „ Заходів по посиленню контролю за ввезенням в Україну окремих видів імпортних товарів», потім став мінятися порядок оформлення документів на закупівлю валюти й «удосконалюватися» механізм оформлення митної вартості товару. «Світоч», працюючи на імпортній сировині, ніс від цих новацій мільйонні збитки. Ці ж труднощі переживали й інші провідні кондитерські фабрики України - у Києві, Харкові, Вінниці, Севастополі, Одесі... До того ж вони змушені були виконувати інструкції корумпованих чиновників галузі. Через це в них почався ще більший спад виробництва. В таких умовах роздержавлений Львівський «Світоч» і став лідером галузі! Фірмою був впроваджений міжнародний стандарт виробництва ISO-9000, що відкрив вікно в міжнародний ринок. За кілька років питома вага продукції власних рецептур зросла з 15 до 37%, а шоколаду по власних рецептурах з 2% до 98%! У ті роки до 40% від отриманого прибутку стало йти на реконструкцію й розвиток виробництва. Так, у Старому Яричеві, куди перенесли бісквітне виробництво, була запущена комп’ютеризована лінія по виробництву крекерів. Створено промислово-транспортну базу на 150 автомашин, комп’ютерно-інформаційну систему на 120 робочих місць, створено мережу фірмової торгівлі (більше 60 фірмових і спеціалізованих магазинів у Львові, Києві й обласних центрах), активно розвивалася дистриб’юторська мережа гуртової та гуртово-роздрібної торгівлі. Діловими партнерами «Світоча» стали сотні підприємств, у тому числі 45 закордонних .

Колектив відчув себе Хазяїном. Працювали з повною самовіддачею. Виготовлення шоколаду це поезія. Та якість шоколаду найбільше залежить від якості какао-бобів. Найбільшими постачальниками їх стали Бразилія й країни Африки. Але тут виникло нове лихо. У мішках з какао масово надходили бразильські й африканські жуки, яких не можна було відокремити на звичайних сепараторах. Крім того, якість шоколаду залежить від однорідності какао-бобів, що надходять на теплову обробку. То ж закупили й запустили новітнє устаткування для очищення й сортування какао-бобів, що забезпечило найбільш повне видалення жуків й ушкоджених какао-бобів і сортування їх по розмірах і питомій вазі. Крім того, був установлений пристрій для плавного запуску млина для какао-бобів. Це сприяло поліпшенню якості шоколадної маси.

Впровадили у виробництво нову автоматизовану лінію виробництва карамелі із примусовою аерацією, що дало можливість одержувати більш м'яку й більш ніжну на смак карамель. До того ж ця лінія дозволяла виготовляти карамель із заданими технологічними параметрами по нових рецептурах. Установили нову автоматизовану лінію по виробництву вафельних трубочок з начинкою, нове пакувальне обладнання. В 1996 «Світоч» дістав згоду ЄБР на кредит терміном на 6 років під 12% річних. На першу половину кредиту купили італійську лінію по виробництву шоколадних плиток, що дозволило випускати продукцію з начинками, з добавками цілого або здрібненого горіха, різні здвоєні форми з начинками. Завдяки цій лінії «Світоч» в 1997 одержав два дипломи Центра незалежних споживчих експертиз - за шоколадну плитку «Світоч» і за батончик з кокосовою начинкою. Дуже багато було зроблено в 90-і роки. Ще більше планували зробити…

Та як раз в цей час минув термін надійності устаткування, частина якого встановлювалася ще до другої світової війни. Потрібно було шукати устаткування й інвестора, який би інвестував у нього кошти. Довго шукати не довелося. На підприємство приїхали представники найбільшої Західної компанії «Крафт Якобс Сушард». На жаль, вони за інвестиції зажадали контрольний пакет акцій та, певно, забули особисто зацікавити керівництво „Світоча”. Воно ж, тільки що відчувши себе господарем фірми, не захотіло втрачати владу. Тавпаш чемно показав інвестору на двері.

У серпні 1998 Росія звалилась в прірву дефолта. Як не бадьорилася українська влада, але у вересні 1998 ціна долара зросла у два з половиною рази. 60% сировини «Світоча» - імпортується за долари.17 млн. гривень($10млн), отримані цього року , згоріли через подорожчання долара. Тепер уже, дійсно, без західного інвестора обійтись стало неможливо. «Крафт Якобс Сушард”, купивши Тростянецьку фабрику, переключився на Росію й Прибалтику. Довелося шукати інших...

Тавпаш заявив, що кращим інвестором буде знаменитий виробник дитячого харчування фірма «NESTLE», яка має 511 підприємств різного профілю в 86 країнах миру й освоює нішу ринку кондитерських виробів. Представники «NESTLE» зайняли «правильну» позицію стосовно керівництва «Світоча». У результаті: «Днями акціонери самої солодкої львівської фірми "Світоч" одноголосно проголосували за партнерство зі світовим лідером по виробництву харчових продуктів «NESTLE». "Світоч" сьогодні має потребу в значних інвестиціях, щоб, за словами генерального директора Андрія Тавпаша, "залишитися передовою українською кондитерською фірмою". Але навіщо гігантові, що працює більш ніж у ста країнах миру, знадобилося "підкидати" $40 млн. підприємству, що аж ніяк не збирається рекламувати інвестора або міняти зовнішній вигляд продукції на користь останнього? Керівництво "Світоча" пояснює подібний альтруїзм "гарним смаком" західної компанії.( "NESTLE" ПЛЮС "СВІТОЧ" -- СОЛОДКА ПАРОЧКА Наталія ХРАМОВА "Сьогодні" №200 від 14.10.98)

Але якось дивно проходив процес передпродажної підготовки й сам процес продажу. Спочатку керівництво по класичній схемі форвардних договорів скуповувало акції у робітників, не витрачаючи на це ні копійки - заплатити за акції повинні були із грошей, отриманих від « NESTLE ». Але так удалося скупити тільки 11,45% акцій. А «альтруїст» інвестор був згодний купити підприємства тільки на умовах мінімальної ціни.

«... одержавши доручення на право підписати Установчий договір й Устав, але без права відчужувати майно або здійснювати реорганізацію фірми, керівники ЗАТ «Світоч» 30 вересня 1998 року в інтересах компанії «NESTLE»  реорганізували фірму у два підприємства: одне ЗАТ «Світоч» зі статутним фондом 32 млн. грн. і друге - ЗАТ «Торг-Сервіс-Україна» зі статутним фондом 30 млн. грн. ( 23.06.2003 21:01 Інтернет-газета ForUm)

Так виглядає Схема передпродажної підготовки «Світоча», наведена в №48 «Галицьких контрактів» за 1999 р. (збільшити)

При цьому дуже дивно виглядає сам процес оцінки майна. Коли його оцінювали під кредит ЄБР, то вартість устаткування завищувалась у кілька разів. Так, стара лінія, привезена з Ново-Яричева, стала коштувати дорожче, ніж ідентична нова. Коли ж стали оцінювати майно розділених фірм для купівлі акцій «NESTLE», те все встаткування з основних фондів, відійшло «Світочу» ледве не за ціною металобрухту, а от усе, що відійшло «Торгсервісу» при загальній вартості максимум 6 млн. грн., було оцінено в 30 млн. Всі ці маніпуляції з майном знецінили вартість «Світоча» майже вдвічі для того, щоб легше й дешевше було купити обумовлений в інвестиційній угоді 75% пакет акцій. Для цього акціонерам на тих же зборах запропонували затвердити нову емісію ( 302664 іменні акції номіналом 185 грн. кожна на суму 55 9992 840) на вже зменшений статутний фонд

У такий спосіб, за якісь 66 млн. гр «NESTLE» змогло викупити 2/3 майна українського виробника, що забезпечував шосту частину кондитерського ринку України. Ясно, що без махінації з розділом статутного фонду, NESTLE довелося б сплатити вдвічі більше...

«Багаторічний президент "Світоча" Андрій Тавпаш під погрозою звільнення й <шляхом обману> у більшості працівників викупив акції за ціною 75 грн. за кожну при номінальній вартості 185 грн. Число індивідуальних акціонерів скоротилося з 2252 до 1100, з яких переважна більшість володіє пакетом усього в 10 акцій.» (27.08.2002 Василь Кузнєцов Шоколад із присмаком скандалу http://www.proua.com/) При цьому: «Ті працівники, які внесли до 5 тисяч радянських рублів на викуп майна «Світоча» у держави в 1990 році, не могли брати участь у голосуванні, тому що у відповідності зі ст. 5.1. 6 уставу ЗАТ «Світоч» не набирали пакет в 25 акцій, які надавали право голосу» (23.06.2003 21:01 Інтернет-газета ForUm).

Більше чотирьохсот робітників, власників акцій, яких позбавили права голосу, звернулися в суд з вимогою опротестувати махінації з розділом статутного фонду. Після тривалої тяганини суд вирішив приймати кожен позов окремо й по кожному став приймати однакове рішення – «присутність позивача на цих зборах і голосування їм або уповноваженій особі «проти», на погляд суду, не могло б вплинути на їхнє прийняття, оскільки його частка в Статутному фонді суспільства за станом на 30.09.1998 р. дуже незначна...”

NESTLE змінило виробничу політику фірми й замість розширення всього асортименту випуску продукції, почалося його звуження. Головним напрямком стало найбільш рентабельне виробництво - шоколадні вироби. При цьому скоротився випуск карамелі, неглазурованих цукерок і борошняних виробів. Тобто, Метою компанії стало не задоволення потреб усього спектра покупців, а швидке досягнення максимального прибутку. Бісквітне виробництво повністю перемістили в Ново-Яричевське відділення, а в 2001 на тих площах, звідки "евакуювали" у заміську зону бісквітне виробництво, відкрили новий цех по виробництву вафель(на фото). У його створення " NESTLE " інвестувала 25 млн. грн. Чотири п'ятих суми сплатили за сучасне устаткування австрійської фірми "Хаас" (За рік до початку експлуатації у Львові, цю лінію демонстрували на міжнародній виставці в Дюссельдорфі). Решта грошей пішли на реконструкцію приміщення й комунікацій. Обслуговують комп'ютеризовану австрійську лінію всього 80 працівників. У цьому ж приміщенні зарезервовані площі для ще однієї аналогічної лінії. Звичайно, введення цієї суперсучасної лінії величезна справа. Але адже є й інші цехи. А в них, за перші три роки з NESTLE продуктивність праці робітників зросла в 3 рази, без якого-небудь збільшення зарплати й поліпшення умов праці.

В 2002 з великою помпою святкували 120 річчя з початку роботи знаменитої кондфабрики Маурисія Брандштадтера. А закінчилося святкування тим, що ця знаменита кондитерська фабрика раптом виявилася непотрібною і була продана! А вона ж мала унікальне старовинне устаткування. Була чудова можливість, відновити випуск цукерок по стародавніх рецептурах. Але хіба новим хазяям дорога історія підприємства! На місці старовинних корпусів тепер євровідремонтовані будинки і банк Дністер (див. фото). Куди пішли отримані від реалізації всього цього гроші, ніхто не знає, хоча акціонери і повинні знати про своє майно. Адже від продажу кондфабрики по вул. Шептицьких, продажу контрольного пакета акцій, що належить «Світочу» у Корсунь-Шевченківської кондфабриці, продажу бази відпочинку в Затоці на Чорному морі, продажу складів по вулиці Городоцкій виручені шалені кошти, та чомусь дивіденди акціонерам так і не були виплачені! У Малехові була викуплена величезна база плодоовочторгу . Вкладено $8 млн. у переобладнання її під комп’ютеризований дистриб’юторський центр «Світоча». Тільки кому належить цей центр тепер? Кому дісталися й на що пішли виручені кошти - акціонерам невідомо, а державні органи це чомусь не цікавить!

В 2003 році інвестиції NESTLE, що склали 66,8 млн. грн. (в 2002 р. - 50 млн. грн.) були спрямовані на технічне переоснащення кондитерської фабрики. Частина інвестицій була використана для переустаткування вафельної лінії в приміщенні, звільненому від бісквітних виробництв на яку вже було витрачено 25 млн. гр. Була запущена нова лінія по виробництву шоколадної продукції. У лютому "Світоч" почав випуск суперелітного шоколаду під торговельною маркою "Колекція 1882", у квітні освоїли драже "Сенсація", у травні - випуск молочного шоколаду з трьома новими начинками, у червні - шоколадно-вафельні батончики. Висунуті на ринок батончики «Хрум» були представлені в чотирьох видах: з молочним шоколадом, із чорним шоколадом, з лісовим горіхом у молочному шоколаді, з кокосом у білому шоколаді

Однак, успіхи на виробництві супроводжувалися найсильнішим внутрішнім конфліктом. Після продажу старої кондфабрики по вул. Шептицьких довелося звільнити частину робітників. Хоча деякі львівські видання й писали про ажіотажне бажання робітників звільнитися з фірми, мовляв за це вони одержували 12 окладів, але таких бажаючих були одиниці. Примусово звільнені робітники звернулись до прокуратури. Під час перевірки Львівської обласної прокуратури в травні 2003 була виявлена стара кримінальна справа N183-0062, порушена «по факту розкрадання державного й колективного майна, зловживання службовим становищем, здійснення посадової підробки, ухиляння від сплати податків посадовими особами ЗАТ «Світоч» за ознаками злочинів, передбаченим ст. 86-1, 165 ч.2, 172 ч.2, 148-2 ч. 3 КК України під час продажу акцій фірмі «NESTLE»»...

Знесилений клопотами, 69 річний Андрій Тавпаш 26 червня 2003 передав кермо правління своєму сину Юрію. Як колись кріпак Шевченко перейшов від Василя Енгельгарда до його сина, так й у наш час робітники «Світоча» перейшли від старшого до молодшого Тавпаша. До передачі влади синові Тавпаш готувався з моменту продажу «Світоча» . Можливо, це було однією з усних умов договору. У всякому разі в 1998 він забрав молодшого сина Юрія що недавно захистив кандидатську дисертацію, з університету «Львівська політехніка», і влаштував його на «Світоч», де вже працював старший син Анатолій. Через три роки Юрій був відправлений на стажування у відділення NESTLE в Польщі. За час роботи в «Світочі» і на стажуванні Юрій збагнув деякі тонкощі кондитерського мистецтва, а от орієнтуватися, як батько, в економіці й хитросплетеннях юриспруденції не міг. Не зміг розв'язати і конфлікт у колективі. Через все це уперше за роки своєї діяльності, у 2003 «Світоч» поніс збиток в 4,4 млн. грн. - (4,5% доходів). Приватник зацікавлений у прибутковості свого підприємства і, якщо керівники приносять збиток, їх міняють. 28 грудня 2004 Юрій Тавпаш був знятий із всіх постів і головою правління став Франсуа Пуанте, що починав свою кар'єру й проробив майже 10 років в колоніальній Африці.

Відразу, після призначення Франсуа Пуанті "Світоч" одержав перший рівень пріоритетності компанії Nestlе S.A., що дозволяє робити й продавати продукцію на світовому ринку. Кондитерські вироби "Світоча" експортуються в Молдову, Росію, країни Балтії, Чехію, Словаччину й Польщу. Цукерки „Світоча” дійсно дуже смачні. Та от коли купуєш їхні традиційні цукерки типу „Ромашка” чи „Васильок”, розумієш, що в них зовсім інший смак. Певно і рецептури скореговані, недаремно ж вони стали комерційною таємницею( на всякий випадок я додаю рецептуру улюблених цукерок дитинства, може кому знадобиться).

Франсуа Пуанте, що пройшов становлення в колоніальній Африці, до наших робітників став ставитися, як до африканських негрів. На кондфабриці по вул. Ткацькій встановлені конвеєрні лінії по виробництву вафель, цукерок, шоколадних виробів. Хто в часи Союзу працював на конвеєрі, знає, що час роботи на ньому регламентується, як і регламентуються регулярні перерви. А от Пуанті ввів 12 годинну зміну, а щогодинні перерви, скасував. Всім робітником були запропоновані нові умови праці. Вони повинні були підписувати тримісячні контракти на роботу в нових умовах або звільнятися. „ Наприкінці березня адміністрація фабрики дозволила 5-хвилинний відпочинок лише раз о другій годині. До того фасувальниці цукерок відпочивали щогодини. З новими стандартами праці погодилися не все.

- Третього жовтня нас не пустили на роботу. Мовляв, наші пропуски недійсні, - розповідає Ольга Дмитрів, 28 років, одна зі звільнених. - На прохідний давали підписати заяву - на вибір. В одному: ”Погоджуюся з умовами праці”, у другому: ”Не погоджуюся й попереджена, що можу бути звільнена”. Я вибрала друге. Тепер моя родина не дорахується 600 гривень

- Ми вимагаємо відновити жінок на роботі й взагалі припинити звільнення на ”Світочі”, які не припиняються з 1998 року, часу появи інвестора, - говорить Леся Крамар, 54 роки, голова профспілки ”Воля” на фабриці.

Керівництво ”Світоча” уважає, що звільнили робітниць на законних підставах. Прес-служба підприємства обнародувала заяву: ”Робітником було роз'яснено, що організація виробничого процесу в рамках законів України — це внутрішня справа фабрики. І якщо хтось не погоджується зі звільненням, то має право з'ясовувати свої відносини з підприємством у суді”.(Газета по- українськи19.10.2006 Ольга Князь)

І ще одне - Збори акціонерів у січні 2007, на якому буде слухатися звіт правління по роботі в 2006 році й прийняті важливі організаційні питання, буде проведено не у Львові, а в Луцьку...

Я вже 30 років живу у Львові. Пам'ятаю величезні черги у фірмових магазинах «Світоча» раніше й бачу їх порожніми нині. Якість львівських цукерок як і раніше висока, хоча вони зовсім не такі, як були раніше. Не на якість продукції реагують львів'яни. Керівництво іноземної корпорації хоче зробити з робітників «Світоча» рабів. А римські раби, щоб помститися хазяїнові, псували устаткування й готову продукцію. От і боятися люди купувати цукерки «Світоча». Раптом зневірений робітник, щоб помститись хазяїнові, підсуне що-небудь у цукерку! Хіба такого не було вже в США і Європі?

Нам постійно торочать, що тільки приватник може бути справжнім господарем. Та хіба ж успішними підприємствами керують власники особисто? Для цього вони наймають менеджерів і тільки контролюють їх. Хто заважає Державі контролювати менеджерів своїх підприємств? Заважає абсолютна незацікавленість державних чиновників в результативності роботи підвідомчих підприємств! Як би вони отримували зарплатню в залежності від роботи тих підприємств, то ми давно б вже стали Великою Державою! То ж дивує позиція фракції СПУ, яка отримала пост голови ФДМ. Ні одного законопроекту, який би дав можливість зацікавити держчиновника у стані його галузі, примусив би його відповідати за якість своєї праці. Дивує і позиція особисто Валентини Семенюк, яка тільки спостерігає, як приватизують підприємства. От по тій прихватизації-продажу „Світоча” була заведена кримінальна справа. Як міг ФДМ уклонитись пропустити це!

Ми могли стати однією з Великою Світовою Державою. А чім стали? Нашим „Світочем” керує менеджер з колоніальної Африки...

К.т.н. Володимир Сиротенко (Вербицький)

Джерело: Українська правда, 3 січня 2007 

Висловити думку у Форумі

Споріднені публікації

Читайте публікацію: Чародій «чорних очей»