П'ять анафем, які Російська православна церква оголошувала українцям

"Іудину медаль" 1709 року створив за наказом Петра І російський майстер Матвій Олексеєв. Цар сподівався, що Мазепу візьмуть живим, публічно накладуть анафему й повісять медаль на груди. Але 22 вересня 1709-го гетьман помер. Нагороду віддали царському блазневі князю Шаховському, який славився жагою до грошей

1. 1416 року Московський митрополит Фотій та Собор російських єпископів піддали анафемі митрополита Київського Григорія Цамблака. Московська церква не визнавала окремої Київської митрополії у Великому князівстві Литовському і вважала лише себе її правонаступницею. Григорія звинуватили в незаконному привласненні духовної влади. Фотій назвав його "бунтівником, поставленим від несправедливого збіговиська". Заявив: "Маємо його за відкинутого, і відлученого, і проклятого". Українські єпископи та Константинополь проігнорували московське прокляття.
2. 1458-го Київського митрополита Григорія Болгарина висвятив Константинопольський патріарх Григорій Мамма за згодою Папи Римського Пія II. Московський патріарх Іона, який за 10 років до цього самостійно проголосив автокефалію Російської церкви, не визнав Київського митрополита й оголосив йому анафему. Називав Григорія відступником від православ'я, закликав усіх єпископів розірвати з ним будь-які стосунки. Частина українських єпископів підтримали свого митрополита. Відтак відбувся остаточний поділ митрополій на Київську та Московську. 1469 року Константинопольський патріарх Діонісій затвердив Григорія на київській кафедрі.

   Московський патріарх Кірілл, він же - Ґундяєв

   Житие пастыря Владимира Гундяева (он же агент КГБ "Михайлов", он же Патриарх Кирилл) с состоянием $4 млрд, - ua-today.com, 19.07.2010 Мілітаріслав'я, або Піп з ракетами і крейсерами, - dniprograd.org, 19.07.2010 Глава Московського патріархату закликав російських християн до зброї

3. 1690 року Собор під проводом патріарха Московського Іоакима оголосив анафему "хлібопоклонницькій єресі" - твердженню, що хліб і вино стають Тілом і Кров'ю Христа, якого разом із католиками дотримувалися й українські православні. Заборонили читати богословські твори українців, що "мають єдіномислія з Папою та західною церквою". Серед таких опинилися книжки Петра Могили, Кирила Ставровецького, Симеона Полоцького, Луки Барановича та інших. В Україні та низці православних країн анафему не визнали. Через це новий патріарх Московський Адріан за три роки піддав анафемі всі книжки Києво-Печерської лаври, які друкували українською.
4. 1708-го Російська православна церква наклала анафему на українського гетьмана Івана Мазепу за "хрестовідступництво та зраду великому государю". Це проголосили українські єпископи в присутності Петра І в Глухові. Розірвали гетьманські грамоти та нагороди, потягли вулицями ляльку Мазепи. Згодом кат "повісив" її на площі. Московські єпископи погрожували відлученням усім, хто спокуситься приєднатися до гетьмана в його "богопротивній справі". Торік у Київському патріархаті заявили: РПЦ створила комісію, яка розглядає питання про зняття анафеми з гетьмана. Втім, у червні патріарх Московський Кирило попросив київську владу змінити назву вулиці Івана Мазепи на Лаврську. Важає, що вулиця, яка веде до однієї з найбільших православних святинь, не може носити ім'я відступника церкви.
5. 1997 року Архієрейський собор Російської православної церкви піддав анафемі настоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета. Собор пояснив: "Чернець продовжив розкольницьку діяльність, богохульні "богослужіння", в тому числі, блюзнірські лжехіротонії, не маючи священного сану, осмілився найменувати себе "Патріархом Київським і всієї Руси-України", продовжував завдавати своїми злочинними діяннями шкоди православ'ю на Україні." Філарет відлучення не визнав. Вважає, що його здійснили з політичних міркувань. Не визнаючи Київського патріархату офіційно, із Філаретом продовжують спілкуватись особисто, зокрема представники Константинопольського патріархату. Своїм патріархом Філарета визнають від 10 до 15 млн українців.

Джерело: "Країна", №30 від 13 липня 2010 

ПРО «АНАФЕМУ НА МАЗЕПУ»:

Так званій «Анафемі Мазепі”, передували страшні петровські репресії, що викликали жах в Україні і від яких люди втікали із міст та сел у степи.

Ось лише частина промовисних назв газетних статей Європи, що вийшли у 1708 р., на події в Україні, коли російські царські війська знищили 21 тисячу баруринців: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки і діти на вістрях табель», «Всі мешканці Батурина, без огляду на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів», «Ціла Україна купається у крові. Меншиков уживає московського варварства».

Наказавши негайно вибрати нового гетьмана, московський цар прагнув принизити авторитет Мазепи в очах шведів. У Глухів, де розмістилася головна квартира царських військ, 17 листопада з'їхалося всього чотири полковники з козаками, а також духовенство — високі ієрархи. Вибори відбувалися під прицілом царських рушниць. Та все ж іще стало в козацької старшини духу, перше, ніж приступити до вибору, просити царя підтвердити всі давні права і вольності українського народу. І цар клявся, що всі права й свободи збереже. Гетьманом «вибрали» за волею царя стародубського полковника Івана Скоропадського, знесиленого старця. Кандидатура молодого й талановитого ніжинського полковника Полуботка, щирого патріота, якого пропонували старшини, була відхилена царем, бо, як сказав Петро І, «з Полуботка може вийти другий Мазепа».

Скоропадський був давнім приятелем Мазепи, який його запрошував приєднатися до союзу зі шведами. Але Скоропадський, маючи в безпосередньому сусідстві царські війська, на це не наважився. Проте, шануючи Мазепу, він спочатку ухилявся від виборів, але тиск на нього був таким, що вимушений був погодитися. Текст присяги Скоропадського на вірність царю мав принизливе зобов'язання, згідно з яким гетьман «не буде мати ніякого зв'язку з Мазепою і буде повідомляти царя про всі хвилювання народу і його симпатії до Мазепи».

Після процедури виборів на ринковому майдані влаштували за наказом царя і в його присутності видовисько з театральним ефектом — символічне покарання — страту Мазепи, яку Петро І назвав «сошедшие Мазепы в ад». Збудували риштування, встановили на ньому шибеницю й принесли туди опудало, зроблене й одягнуте під Мазепу. Меншиков і Головкін увійшли сходами на шибеницю, роздерли диплом, за яким Мазепа був колись нагороджений найвищим орденом Росії — святого Андрія Первозванного. Писар зачитав злісну пародію смертного присуду. Опудало повісили на шибеницю, а потім кат тягав його серед пилу вулицями міста, топчучи ногами.

Петру здалося й цього замало. Він відновив середньовічний московський обряд, тоді на Україні невідомий,— анафему. 23 липня у глухівській Святотроїцькій церкві в присутності царя і його царедворців і генералів, козацької старшини, яка залишилася під московською владою, проводилося несамовите богослужіння. Священики й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були вдягнені в сумні однострої чорного кольору, тримали в руках довгі, як козацькі шаблі, свічки з воску, зафарбовані сажею.

Співаючи псалми, вони оточили опудало, а потім, обертаючи на нього свої чорні свічі, стали волати разом із дяками й паламарями: «Да будет Мазепа проклят». Потім архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: «На зрадника і відступника Івана Мазепу анафема». Опудало з криками поволокли з церкви, а за ним ішли священнослужителі, співаючи: «Днесь Иуда оставляет учителя и приемлет диавола». Цар видав спеціальне доручення, щоб того самого дня таку ж відправу влаштували в Москві в Успенському соборі в присутності царевича Олексія і всього двору.

Було щось сатанинське в цьому наказі Петра І: проклинати Мазепу в церквах, збудованих на його кошти. Анафему Мазепі проголошував українець, видатний вчений, вчитель Пилипа Орлика, автор панегірика на честь Мазепи, царський митрополит Стефан Яворський. Частина здеморалізованого українського духовенства, що відійшла від традицій незалежної автокефальної національної церкви, вірно служила цареві. З того часу понад два століття щорічно в церквах усієї Російської імперії проклинали Мазепу й проголошували йому анафему.

Анафема була знята через 210 років як неправомірна антицерковна акція. Цар Петро як мирська, світська людина не мав права наказувати і влаштовувати таке дійство в церкві. Прерогатива цього могла належати тільки Собору або Синоду. До того ж не було соборної постанови православної церкви. Вселенська церква визнала оголошення такої анафеми як підкорення православною церквою закону Божого законам сатрапа. У 1918 р. анафема щодо Мазепи була знята, але не церквою Московського патріархату, а Українською автокефальною православною церквою в Києво-Софійському соборі.