UKR ENG
«ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Козацтво Історія українського козацтва
ТЕМПОРАЛОГІЯ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
ІНТЕЛІГІБІЛІЗАЦІЯ
СИМВОЛІКА & ГЕРАЛЬДИКА
* МАТРИКУЛ
ІНФОРМЕРИ

Історія українського козацтва

Видавничий дім “Києво-Могилянська академія” разом з Інститутом історії України НАН України та за підтримки Державного комітету телебачення і радіомовлення України (програма “Українська книга”) підготували й випустили у світ двотомне видання “Історія українського козацтва”, яке й представили 17 квітня ц. р. у Кобзарській світлиці Українського дому.

Видання історичних нарисів — своєрідний підсумок наукових поглядів нової генерації українських істориків, дослідників доби козацтва. Цей науковий доробок спонукає до подальших роздумів, відкриває нові пошукові можливості на майбутнє. Головував на представленні двотомника академік Валерій Смолій, директор Інституту історії України НАН України. В обговоренні виступили: Ольга Бенч, заступник міністра культури і туризму; Валентина Бабилюлько, директор департаменту видавничої справи та преси Держкомтелерадіо; Віра Соловйова, директор Видавничого дому “Києво-Могилянська академія”; Тарас Чухліб, один із авторів ідеї видання, кандидат історичних наук (Інститут історії України НАНУ); о. Юрій Мицик, доктор історичних наук (Національний університет Києво-Могилянська академія); Олена Бачинська, доктор історичних наук (Одеський державний університет ім. І. Мечнікова); Віктор Брехуненко, доктор історичних наук (Інститут археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського) та інші. За словами В. Смолія, на сторінках цієї праці історія українського козацтва розгортається в усій багатоаспектності (політичній, соціальній, економічній, духовній) та часовій протяжності (від початків козаччини до сьогодення). Науковці намагалися з погляду сьогодення осмислити цей феномен української історії, проводячи також історичні аналогії з подібними суспільними явищами в інших європейських країнах. Автори спробували знайти нові підходи до осмислення козацтва, зокрема виявити його генетичний зв’язок із такою соціальною спільнотою слов’янської людності як бродники. Розглядаючи сукупність чинників, що зумовили появу козаччини як окремого стану середньовічного суспільства зі своїм особливим правовим статусом, а також процес еволюції цього суспільно-політичного феномену, автори переважно трималися старих соціологічних схем і релігійних догм. Цінність досвіду минулого життя — в актуальності його непроминущих духовних набутків. Козаки були не тільки досконалою мілітарною силою, яка охороняла українські землі від загарбників, а й займалася державним будівництвом і творенням агрокультури. Зокрема агрокультуру українського козацтва й селянства слід було б розглянути авторам двотомника у світлі передових суспільно-природничих наукових осягнень, як то зробила у працях останніх років відома дослідниця козацтва Олена Апанович, осмислюючи цей унікальний досвід у контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського. Агрокультура українського козацтва й селянства має основоположне значення для формування національного генотипу й організації соціального життя в гармонії з природним ладом і космічними законами. На це перший звернув увагу Пантелеймон Куліш: “Крім тих войовничих залишків могутнього колись козацтва є ще в різних місцях України козаки-селяни, нащадки городових козаків. Вони утворюють численний стан і відрізняються від інших Українців чистотою народного типу, що його у вищих станах стерла чужа цивілізація, а в селянах придушило безперестанне гноблення” (Повість про Український народ). Духовно-генетичним осердям українського козацтва було втаємничене лицарське товариство, яке зберігало й культивувало бойові традиції й духовно-генетичний архетип військової верстви давньоорійського та скифсько-сколотського (сакського) суспільств. Це таких козаків-лицарів мав на думці М. Гоголь: “…Побратимство людей було в нас рідніше за дім і кревне братство…”. Козацьке лицарство як військово-адміністративна верства нового українського суспільства успадкувало від предків (оріїв та саків, звідки ймовірно й косак-козак — син сака) принцип військової демократії, що ліг в основу Української козацької республіки XV—XVII століть. До формування цього лицарського осердя безпосередньо причетні воїни-характерники й представники духовної верстви співці-кобзарі. Загалом багатий фактаж двотомника зорієнтовано переважно на дієписання минулого, й він мало резонує з сучасністю. А з минулого маємо видобувати актуальні смисли, зокрема ті, які видобували П. Куліш і М. Слабченко, розглядаючи й оцінюючи козацтво як історичне явище з позиції українського націотворення й державотворення. Але для такого осягнення необхідно мати концепцію нації й національної держави, засновану на непорушних природно-космічних законах, а не на проминущих умовностях і догмах.

Олександр Шокало

slovoprosvity.com.ua, 26 квітня - 2 травня 2007 року

Висловити думку у Форумі