UKR ENG
«ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Події & Розбірки Росія атакує українські літаки
ТЕМПОРАЛОГІЯ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
ІНТЕЛІГІБІЛІЗАЦІЯ
СИМВОЛІКА & ГЕРАЛЬДИКА
* МАТРИКУЛ
ІНФОРМЕРИ

Росія атакує українські літаки

У Росії розгортають кампанію, спрямовану проти українського літакобудування. Мета масованої піар-акції - дискредитувати українських авіавиробників.

Перспективний проект

Минулого тижня, 27 травня, Віктор Ющенко своїм указом доручив Кабінету Міністрів упродовж двох тижнів ухвалити рішення про створення вертикально інтегрованого науково-виробничого об’єднання “Антонов”.

Президентське рішення загубилося поміж чергових політичних інформаційних приводів, однак від того не втратило свого значення. Адже йдеться про стратегічну й одну з найперспективніших для України галузей. Тим паче, цікавий час, коли Президент задекларував реальну зацікавленість влади авіабудівництвом. Саме нині активізувалися розмови довкола спільних українсько-російських проектів із літакобудування. Причому розмови ці, м’яко кажучи, тягнуть за собою не надто ароматний шлейф скандалу.

Згідно із президентським баченням, до складу нового об’єднання мають увійти АНТК ім. Антонова, Київський державний авіаційний завод “Авіант” і Харківське державне авіаційне виробниче підприємство. Уряду доручено внести зміни в Державну комплексну програму розвитку авіаційної промисловості України до 2010 року з урахуванням маркетингових, технічних і технологічних змін на світовому ринку. Зокрема, потрібно відпрацювати і втілити механізм прискореного оновлення парку вітчизняних авіакомпаній літаками Ан-140-100, Ан-74, Ан-148.

Це особливо цікаво, зважаючи на події довкола ідеї спільного україно-російського виробництва літаків Ан-140 і Ан-70. Проект, який свого часу схвалили на найвищому міждержавному рівні, про який добре відгукувалися президенти обох країн - Путін і Кучма, - нині дедалі дужче схожий на міф про слов’янську авіадружбу із сумним закінченням.

Грандіозну за обсягами програму серійного випуску Ан-7 і Ан-140 мали реалізовувати Харківське ДАВП і самарський “Авіакор”, для котрого ця справа, на думку багатьох російських аналітиків, могла стати вирішальною в контексті загального виживання. Але тут, як кажуть, виникають нюанси. “Підписуючись” під серійне виробництво “анів”, “ Авіакор” автоматично ставить хрест на виробництві літаків КБ Туполєва, яке має добру опінію та прихильність із боку російських військових генералів.

Конфлікт інтересів

Річ у тім, що літаки КБ Туполєва та КБ Антонова, за твердженням фахівців, конструктивно та технологічно є дуже різними. Їх паралельний випуск на одному підприємстві практично нереальний. У підсумку без виробника залишається “козирний туз” “туполівців” – Ту-334. Хоча навіть у Росії дехто вважає його морально застарілим.

Опоненти “українського вибору” “Авіакору” вбачають у його діях мало не лобіювання інтересів Харківського ДАВП, оскільки саме там російські авіавиробники змушені купувати вузили та агрегати для “анів”. Свого часу російські медіа опублікували низку виступів обурених ветеранів “Авіакору” , які “плакали” за втраченою співпрацею з КБ Туполєва та сумнівалися в перспективах “українського варіанту” .

Однак інтереси “туполівців” – не єдине, що пояснює негатив, із яким російські вояки сприймають спільний україно-російський проект. Ан-70 – це військово-транспортний літак. Однак тамтешніх генералів начебто не цікавлять власне військові функції. Вони переймаються лише транспортними характеристиками. А таку ж потужність, як й Ан-70, їм може забезпечити за умови модернізації, знову ж таки, російський

Іл-76. Отже, тут уже пахне змовою російських конструкторів, для яких виробництво на авіапідприємствах їхньої держави українських моделей – як кістка в горлі.

У такому разі російські розробники літаків могли без зусиль заручитися підтримкою рідних генералів. І навіть подати їм формальний привід, який, якщо потрібно, “проковтне” російське суспільство. Мовляв, спільне з Україною виробництво літаків... ризиковане для державної безпеки Російської Федерації. Оскільки Україна задекларувала намір тісно співпрацювати з НАТО, про секрети російських авіавиробників можуть дізнатися по той бік океану. Цілком гідна політична версія для “плебсу”, яка приховує справжні економічні мотиви.

Щоправда, росіяни мали в запасі й інший план, створений за принципом “якщо революцію не можна зупинити, її треба очолити”. Втім революційну за обсягами експансію українців на російський ринок наразі не вдалося очолити. Під час нещодавнього візиту до Москви віце-прем’єр Анатолій Кінах у відповідь на специфічні залицяння росіян заявив чітко та недвозначно. За його словами, можливість об’єднання українського та російського авіапромів у єдину транснаціональну структуру, як цього хотіла російська сторона, розглядатимуть лише після остаточно формування українського авіаційного концерну. З огляду на указ Президента Ющенка, Україна пояснила потенційним партнерам: принаймні найближчим часом вони своїми авіапропозиціями можуть нас не турбувати. Однак це навряд чи стане крапкою в стосунках двох великих авіабудівельних держав. Адже на кону стоять перспективи дуже масштабної співпраці, а отже, дуже великі гроші.

Генеральські плани

Командувач військово-транспортною авіацією російської армії генерал-лейтенант Віктор Денісов 31 травня провів у Москві прес-конференцію, на якій заявив, що “задоволений перебігом робіт із доопрацювання двигуна Д-27 для російсько-українського середнього військово-транспортного літака Ан-70”.

Навіть більше, генерал вважає, що “проведено та проводять велику роботу з усунення тих зауважень і недоліків, які були в акті попереднього висновку. Особливо багато зробили запоріжці – Запорізьке ВАТ “Мотор Січ”. Для військових транспортної авіації головний показник – це надійність літака”.

Російські військові готові “вже тепер відправити двигуни в Запоріжжя,” – наголосив головком. Він також зазначив, що військово-транспортна авіація Росії підтримує тісні зв’язки з київським КБ імені Антонова.

Як сказав кореспондентові “Газети” дипломат із Посольства України в РФ (який побажав залишитися неназваним), “програму створення оперативно-тактичного військово-транспортного літака короткого злету та посадки Ан-70 РФ та Україна реалізують на основі міжурядових угод від 1993-го та 1999 року. Держзамовниками літака є міністерства оборони РФ та України. Потреба України в літаках – 65 одиниць, Російської Федерації – 164. Згідно з угодами, Росія фінансує науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки у створенні літака Ан-70 на 72%, Україна – на 28%”.

Проект “У”

Однак у розпорядження “Газети” потрапив конфіденційний документ, авторами якого є PR-спеціалісти з Білокамьяної. З огляду на текст “плану”, рівень та обсяг завдань, які поставлено перед професійними політтехнологами, – глобальний. Він має на меті не лише зірвати реалізацію міждержавної українсько-російської угоди, а й дискредитувати найвище політичне керівництво України, українську бізнес-спільноту, яка опікується проблемами літакобудування.

Те, що цей документ реально існує і в його реалізацію вкладено величезні фінансові ресурси, можна простежити, здійснивши моніторинг публікацій за вказаною у плані тематикою в тих ЗМІ, які рекомендує “план”.

Не викликає сумніву, що замовниками тотальної критики українсько-російської авіаспівпраці, дискредитації Запорізького заводу “Мотор Січ” є великі російські олігархи рівня засудженого позавчора Міхаіла Ходорковского та, звичайно ж, найвищі посадовці ВПК і генерали російської армії.

Як відомо, командувач ВПС Росії генерал-полковник Владімір Міхайлов – палкий противник літака Ан-70. Російські ЗМІ звинувачували генерала в тому, що він “в обхід рішення двох прем’єр-міністрів (Росії та України) фактично заблокував рішення” про виготовлення нового літака Ан-70. А журналіст Міхаіл Караулов у прямому ефірі московського каналу ТВЦ говорив, що “в Ан-70 Росія вклала 300 мільйонів доларів, а генерал-полковник Міхайлов наказав його знищити”.

Роман Онишкевич, Віктор Тимошенко

Львівська газета, 2 червня 2005

Висловити думку у Форумі

Публікація на тему: Чи чинитиме Росія перепони в реалізації Україною своїх авторських прав?

Дивіться: