Міжнародний жіночий день: чи варто розподіляти свята за ознакою статі?

Міжнародний жіночий день 8 березня за радянських часів був одним з найулюбленіших державних свят. І так само благополучно перемістився в офіційний календар незалежної України. Свій погляд на це свято висловлює психолог Інна Набока.

Щорічне святкування так званого Жіночого дня щоразу змушує мене замислюватися про розподіл свят за ґендерною ознакою. Так само ще одне одіозне совєтське свято, 23-є лютого, вважається суто чоловічим, хоча захищали вітчизну в усі часи і чимало жінок. Чи виправданий такий підхід?

У світі давно існує традиційний день Матері, а кілька років тому з’явився і день Батька. Потроху ці свята набувають популярності й в Україні. Що ж до Міжнародного дня солідарності трудящих жінок, а саме так називалось колись це свято, то започаткували його майже сто років тому жінки-соціалістки, які боролися за права жіноцтва. Нині в більшості країн жінкам гарантовані ті ж самі права, що й чоловікам, але проблема реальної рівності прав, а ще більшою мірою – можливостей, мабуть, по-своєму не менш актуальна, ніж на початку минулого століття. До речі, на думку психологів, сучасні інформаційні технології надають не лише рівні можливості, а й певні переваги жінкам з іхньою більш рухливою, пластичною психікою, вмінням налагоджувати контакти і розв’язувати конфлікти. От тільки чи скрізь у нас чули про ті інформаційні технології? Та замість вирішення їхніх проблем жінкам кидають відчіпного - масову кампанію вшанування жіноцтва з урочистими зборами, промовами, обов’язковим букетом і подарунком – один єдиний раз на рік.

Тому мені зовсім не подобається, коли мене вітають виключно на тій підставі, що народилася я жінкою. Чомусь ніхто не поздоровляє чоловіків із приналежністю до цієї статі, хоча в сучасному чоловічому світі це було б значно доречніше. А хотілося б мені зовсім іншого: щоби мене, як, втім, і вас, його, її суспільство шанувало і поціновувало за особисті людські, професійні, ділові якості. Щоби увага до мене як до людини і як до жінки була суто індивідуальною і йшла від душі, а не від обов’язку під час масової акції під назвою „8 березня”. Щоби мою жіночність цінував дорогий мені мужчина: чоловік, коханий, син, друг, і не раз на рік, а щодня. Але це не регламентується жодними державними святами.

Я говорила про це з багатьма жінками і здебільшого мене не розуміли. Дехто пояснював, що 8 березня – просто традиційне свято весни і до ідеології не має жодного стосунку. А більшість казали: краще хоч раз на рік і хоч якась увага, аніж нічого. Та чи не надто ми невибагливі, чи не гідні більшого, ніж оце „хоч щось”? У ці дні кожна з нас почує чимало гарних побажань. А от чи будуть у цьому переліку почуття власної гідності, впевненість у собі, самоповага і самодостатність? Саме цього я бажаю всім українським жінкам. Як, утім, і чоловікам.

Інна Набока, Київ

Джерело: RadioSvoboda.Ua, 8 березня 2006

Висловити думку у Форумі

Споріднені публікації:

• В Латвії досі не святкують 8 березня
• "Мати наша, сивая горлице..."
• 8 марта: Клара Цеткин, Рим, пролетариат Нью-Йорка, евреи. При чем здесь Украина?
• Свято весни чи окозамилювання
• Чоловіче свято з «червоною підбивкою»
• 23 лютого за старим стилем
• Традиції Катерини - свято дівочої долі

Інші публікації рубрики "Інтелігібілізація"

Читайте публікації рубрики "Traditio"